Нізамі Гянджеві

Фотографія Нізамі Гянджеві (photo Nezami Ganjavi)

Nezami Ganjavi

  • Рік народження: 1141
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Гянджа, Азербайджан
  • Рік смерті: 1209
  • Громадянство: Азербайджан Сторінки:

Біографія

Один з найвидатніших поетів в історії перської літератури, основоположник нелитературного, реалістичного епічного стилю. Спадщина Нізамі до цих пір користується величезним успіхом у Афганістан (Afghanistan), Азербайджані (Azerbaijan), Ірані (Iran) і Таджикистані (Tajikistan).

Народився Нізамі в містечку Гянджа (Ganja) – тоді входив до складу Великої Сельджукской Імперії (Great Seljuq empire), а нині – є частиною Азербайджану. Більшу частину свого життя поет провів на території Південного Кавказу.

Придворним тому Гянджеві ніколи не був, тому в історичних працях, що оповідають про правлячих династій того часу, його ім’я не згадувалося. Та немногая інформація про життя поета, якою оперують сучасні історики, прийшла в основному з ‘Tazkerehs’ – збірки літературних мемуарів, легенд, анекдотів і легенд.

Нізамі досить рано втратив батьків і був усиновлений; ростив його дядько по материнській лінії, Хвая Умар (Khwaja Umar). Батько з Хваи вийшов надзвичайно відповідальний – саме завдяки його старанням Нізамі отримав гідну освіту. Про батьків поета відомо небагато; мати Нізамі, Раїса (Raisa), була курдських крові, а від батька взагалі залишилося одне лише ім’я – Юсуф (Yusuf).

Сам Низами був одружений мінімум тричі. Перша дружина, кіпчакской рабиня Афак (Afaq), була частиною подарунка, наданого поетові Факром аль-Дін Барамшаном (Fakhr al-Din Bahramshah), правителем Дарбанда (Darband); шлюб виявився надзвичайно щасливим – саме Афак народила Нізамі сина. Померла жінка невдовзі після того, як Нізамі завершив роботу над ‘Хосров і Ширін’ (‘Khosrow and Shirin’). Цікаво, що і друга і третя дружини поета також вмирали передчасно – незабаром після того, як Нізамі закінчував чергове епічний твір.

Нізамі не був філософом у загальноприйнятому на той момент сенсі цього слова – егонельзя було назвати ні натуралістом начебто Авіценни (Avicenna), ні фахівцем з теорії суфізму начебто ібн Арабі (Ibn ‘Arabi). З точки зору сучасної термінології, Низами був філософом; особливий інтерес у поета викликали питання гностицизму – його дослідження і роздуми в цій галузі лягли в основу праць багатьох майбутніх філософів.

Судячи з творінь Нізамі, він чудово знав арабську та перську літературу, чудово знав усні оповіді і непогано розбирався в цілому ряді більш практичних наук – на зразок математики, астрономії, астрології, алхімії, медицини, ботаніки, тлумачення Корану, теорії та права ісламу, іранських міфів і легенд, історії, етики, філософії, езотерики, музики та образотворчого мистецтва. Сильний характер, соціальна відповідальність і лю

бовь до культури рідної країни допомогли йому створити ні з чим не порівнянні твори.

Вихований у кращих традиціях іранської культури свого часу, Нізамі не просто допоміг налагодити зв’язки між доисламским та ісламським Іраном – йому вдалося навести мости між Іраном і всім іншим світом.

Вершиною творчості Нізамі – у всякому разі, на його власну думку – є ‘Іскандер-наме’ (‘Eskandar Nameh’); від інших творів поета ця праця відрізняється загальної філософської ускладненістю.

В Європу творчість Ільяса прийшло лише в XIX столітті; в 20-х і 30-х роках XX століття творчістю великого перса зацікавилися і радянські перекладачі. Саме тоді на російську були переведені ‘Хосров і Ширін’, ‘Лейлі і Меджнун’ (‘Layli o Majnun’) і ‘Сім красунь’ (‘Haft Paykar’).