Назим Хікмет

Фотографія Назим Хікмет (photo Nazim Hikmet)

Nazim Hikmet

  • День народження: 20.01.1902 року
  • Вік: 61 рік
  • Місце народження: Салоніки, Греція
  • Дата смерті: 03.06.1963 року
  • Громадянство: Туреччина

Біографія

17 років Хікмет провів у тюрмах. А потім сталося щось цікаве. Незадовго до кінця терміну Хікмета перевели у в’язницю міста Трабзон на чорноморському узбережжі. Звідки він у 1950-му, ледь вийшовши на волю, нібито втік на весловому човні в СРСР.

У Росії цієї людини вже забули. Важко сказати, чи пам’ятають його на батьківщині. Назим Хікмет Ран був разюче гарний чоловік. Високий, рудий, блакитноокий, з орлиним носом і карбованими рисами обличчя. Ще він був товариський, веселий, хлебосолен і органічно талановита в мистецтві доставляти людям гарний настрій.

Комуніст-поет Хікмет став заручником політичної ситуації в рідній країні. Режим Мустафи Кемаля Ататюрка і створеної ним Народно-республіканської партії дотримувався своєрідною лінії у зовнішній і внутрішній політиці: європеїзація, світське дер

ство, незалежність поєднувалися з націоналізмом, уявним нейтралітетом з орієнтацією на Німеччину, настороженим ставленням до СРСР і різко ворожим ставленням до комуністів.

17 років Хікмет провів у тюрмах. А потім сталося щось цікаве. Незадовго до кінця терміну Хікмета перевели у в’язницю міста Трабзон на чорноморському узбережжі. Звідки він у 1950-му, ледь вийшовши на волю, нібито втік на весловому човні в СРСР.

Людина з хворим серцем пройшов сотню кілометрів на веслах, вночі, без компаса і орієнтирів… Романтика? Скоріше, політика. Треба думати, комуністу Хікмета дали можливість безперешкодно піти в еміграцію, щоб не загострювати і без того погані відносини з могутнім сусідом.

В СРСР Хікмет став неодмінним членом Всесвітньої ради миру. Вивчив російську мову – не любив залежати від інших, не терпів приставлених до нього мзсівців і чекістів-азербайджанців. Багато писав, виступав, їздив по країнах соцтабору. Радянську дійсність об’єктивно оцінював, однак не вважав можливим хулити хазяйські пироги – відвертий був тільки з тими, кому довіряв. Наприклад, з Костянтином Симоновим. Все, згадували Хікмета, приводили його слова, якими він починав розмову з будь-яким, навіть незнайомим людиною: «Слухай, брат…»

Він помер одразу. Вставши з ліжка вранці, пройшов у передпокій до поштової скриньки, взяв свіжу газету – і перестав бути ще перш, ніж осів на підлогу: миттєва зупинка серця.

З російських перекладів віршів Хікмета назавжди закарбувалися в пам’яті тільки ці рядки:

Якщо я горіти не буду,

Якщо ти не будеш горіти,

Якщо ми горіти не будемо,

Хто тоді розвіє морок?

Він був світлий чоловік. І тепер вже не важливо, великий поет або просто поет.