Наталія Хаткіна

Фотографія Наталія Хаткіна (photo Natalya Khatkina)

Natalya Khatkina

  • День народження: 02.09.1956 року
  • Вік: 52 роки
  • Місце народження: Челябінськ, Росія
  • Дата смерті: 14.08.2009 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Поет, прозаїк, публіцист

Народилася 2 вересня 1956 року в Челябінську.

Дитинство провела в місті Каган, в Узбекистані. Письменницею ставати не збирався, але доля розпорядилася інакше. Після закінчення філологічного факультету Донецького університету в 1978 році двадцять років працювала в Донецькій обласній бібліотеці для дітей.

Працювала вчителем у школі, журналістом у газетах «Погляд» і «Дрібниці життя» в Донецьку.

Друкувалася в журналах «Веселка», «Робітниця», «Крокодил», «Нева», «Донбас», «три Крапки».

Автор п’яти поетичних збірок — «Дотик», «Від серця до серця», «Ліки від кохання», «Поеми» і «Пташка Божа».

На своїх авторських вечорах демонструвала характерну для її творчості манеру використання різних жанрових прототипів — від варіацій на теми міського романсу або дитячих пісеньок та лічилок до тематичної традиційної жіночої лірики.Також звучали пародійні святочні оповідання і абсурдистські гуморески.

Працювала в ре

дколлегии одеського гумористичного журналу «Фонтан». Писала вірші і казки для дітей і дорослих, іронічну і неироническую прозу.

Сім’я: дочка Маша, собака і три кішки.

Марія Хаткіна – теж поетеса. Наталія присвятила своїй дочці вірш, в якому проблематика нерозуміння між поколіннями іронічно гіпертрофується.

Огляд липневого циклу Великого Літературного Конкурсу на сайті Вірші.ру став одним з її останніх творів. Вона прислала його ввечері 11 серпня, вибачаючись, що трохи запізнилася. Прихворіла. Хто міг подумати?

Наталія Хаткіна пише про себе:

«Коли мені було п’ять років, я підібрала на вулиці кошеня. А мені сказали: «Немає і ніколи!» А хто сказав, неважливо, хоча це були мама і бабуся. Я взяла кошеня на руки, пішла в продуктовий магазин і стала там читати вірші власного твору. По дорозі власне склала:

Мій кошеня,

Ти один,

Мій кошеня,

Я одна.

Нас ніхто-ніхто не любить,

Нікому я не потрібна!

Люди в магазині чомусь сміялися, хоча це були дуже сумні вірші. Сміялися і давали нам з кошеням якусь їжу. А перед закриттям прибігла бабуся, дуже зла, і сказала: «Гаразд! Ходімо додому! Разом з цим… А то люди сміються…»

Коли мені було одинадцять років, я закохалася. Це була дев’ята за рахунком любов — романтична і нерозділене. На новорічному вечорі замість оголошеного у програмі Сергія Міхалкова я знову читала вірші власного твору:

Ти один і я одна,

Світить бліда місяць.

Ось помру в тузі-печалі —

Пошкодують усі тоді!

Всі — вчителі і учні — знову чомусь сміялися. А той, кому були присвячені ці рядки, прошипів мені прямо в обличчя: «Гаразд! Підемо завтра у кіно! Тільки більше ніколи цього не роби!»

Чого не робити? Не писати віршів? Не читати віршів?

У мріях я уявляла себе піднесеною і незрозумілою. Наяву незрозумілою бути виходило, а піднесеної — ніяк.

Я подивилася на себе в дзеркало. Відображення було розпатланим і цілком вгодованим. Я зрозуміла, що з таким обличчям не можна бути трагічної поетеси. Як би мені цього не хотілося.

З тих пір я стала зовсім іншою. Я ходжу по вулицях і верчу головою: а раптом мені покажуть що-небудь смішне? Вранці я стаю на коліна і дивлюся на світ знизу вгору — з точки зору кішки, собаки і таргана. Ну, і маленьку дитину.

Двадцять років я працювала бібліотекарем в дитячій бібліотеці — це щастя. Я забула, що колись хотіла стати трагічною поетесою. Я пишу вірші і казки для дітей. Мені подобається в одеському гумористичному журналі «Фонтан» — у нас є дитячі сторінки «Фонтанчик»! У 2001 році вийшла у світ моя «Пустотлива абетка» — не тільки для самих маленьких.

І тільки іноді, пізно ввечері, я дивлюся на себе в дзеркало при свічках і намагаюся зробити значний і скорботний вираз обличчя. Не виходить».

Наталія Хаткіна померла 14 серпня 2009 року.