Моріц Поссельт

Фотографія Моріц Поссельт (photo Moric Posselt)

Moric Posselt

  • День народження: 04.1804
    • Рік народження: 1804
    • Вік: 211 рік
    • Місце народження: Oldenburg, Німеччина
    • Дата смерті: 25.02.1875 року
    • Рік смерті: 1875
    • Громадянство: Росія

    Біографія

    Після 1?-річних занять у Гейдельберзі, П. вчився ще в Кілі, Галле, Берліна, і знову в Кілі, де витримав іспит на кандидата богослов’я, яким він теж зграї займатися. На Великдень 1829 р. П. вчинив вихователем в будинок барона фон Ніколаї, в Копенгагені, і пробув на цій посаді три роки. Літо 1832 р. П. провів у Кілі, займаючись розробкою теми для дисертації, а 10-го жовтня того ж року він був удостоєний від Кільського університету диплома на вчений ступінь доктора філософії.

    Народився у квітні 1804 р. в Ольденбурзі (в Голштинском герцогстві), де його батько, Фрідріх П., складався пробстом і першим проповідником. М. П. отримав початкове навчання від батька, який сам приготував старших своїх сыновой в університет. У 1819 р. батько П. помер, а 15-річний юнак Моріц переїхав до свого старшому братові Йогану Фрідріху П. (нар. 7-го вересня 1794, розум. 30-го березня 1823 р.), в той час відомого професор Єнського університету по кафедрі астрономії та математики. Підготувавшись, M. через 1? року вступив до Гейдельберзького університету, студіював історію та філософію, які назавжди залишилися улюбленими предметами його занять. Після 1?-річних занять у Гейдельберзі, П. вчився ще в Кілі, Галле, Берліна, і знову в Кілі, де витримав іспит на кандидата богослов’я, яким він теж зграї займатися. На Великдень 1829 р. П. вчинив вихователем в будинок барона фон Ніколаї, в Копенгагені, і пробув на цій посаді три роки. Літо 1832 р. П. провів у Кілі, займаючись розробкою теми для дисертації, а 10-го жовтня того ж року він був удостоєний від Кільського університету диплома на вчений ступінь доктора філософії (за підписом декана ориенталиста Ольгавсена) по захисту дисертації «De traditionis in есclesia notione е Novi Testamenti libris sacris eruta» (про поняття передання в церкві на підставі священних книг Нового Завіту). Домігшись наукового ступеня, П. відправився в Росію з наміром вступити там на службу. Він бажав наукового діяльності. При відкритті Київського університету, він конкурував на кафедру філософії, а його робота була забракована Радянської комісією, і на київську кафедру філософії у новому університеті потрапив київський ж бакалавр духовної академії О. М. Новицький (за рекомендацією ректора Інокентія Борисова). Дерптскому Університету П. подав прохання, клопочучись «про випадок і засобах проявити свої прагнення і показати себе гідним подальшого заохочення». По захисту дисертації ad veniam legendi adipiscendam під заголовком «De nexu, qui sensui cum ratione, quoad religionem spectant, intercedit», 1833 р. (Про зв’язок між чуттєвим і раціональним пізнанням, оскільки обидва вони відносяться до релігії, з епіграфом із Августина «Nemo credit nisi volens» стор 40), П. був прийнятий у число приват-доцентів (або «приватних викладачів», як їх тоді називали) Дерптського Університету. Крім того, В. прилаштувався на державну службу в якості секретаря Дерптського Цензурного Комітету. П., викладаючи філософію, виступив на допомогу літній проф. Р. Б. Ще, колись улюбленому учневі Канта. Ще обіймав посаду з підстави Дерптського університету (1802-1839 рр.). Коли Ще припинив читання лекції, Поссельту було доручено завідувати кафедрою, з винагородою. Поссельт читав з філософії найрізноманітніші дисципліни за різними підручниками і навіть в різному, часом протилежному дусі. Так, логіку він читав то за Твестену, то за Гегелем-Геннингсу, то навіть за Тренделенбургу (Elementa logices aristoteleae), психологію по Шейдлеру, то за Эрдману, або Фішеру, історію філософії стародавньої і нової по Теннеману, то за Рейнгольду (новітню — за Халибею), енциклопедію навіть за Гегелем, то за Гербарту. Крім того, Поссельт читав ще філософію релігії за Пламму, естетику по Громану, природне право по Еше, метафізику за Эрдману, історію психології за Рейнгольду, про стосунки філософії та богослов’я за Титтману. Слухачами Поссельта були студенти двох факультетів — філософського та богословського. Поссельт на кафедрі не мав ніякого успіху; його лекції вважалися «неймовірними». Треба сказати, що П. не мав ні зовнішніми даруваннями оратора, ні викладацьким (для філософії) талантом взагалі. Та й самі філософські погляди його страждали неврівноваженістю та невстановленістю, як видно з вищевказаних його метань від одного філософського напряму до іншого. Еше не рекомендував його собі в наступники. І коли в 1844 р. виступив Поссельту сильний конкурент в особі талановитого Л. Штрюмпеля, переконаного гербартовца, то доля П. була вирішена. Незважаючи на те, що він 6 років заміняв професора на кафедру був обраний Штрюмпель, блискучий оратор і фахівець-педагог, а Поссельту довелося шукати собі іншого місця. Він у 1845 р. переїжджає в Москву і звертається до викладацької діяльності. Біля цього ж часу наукові інтереси Поссельта змінюються, і філософа він стає істориком. Під час перебування свою В Дерпті П. випустив у світ два твори. У 1839 р., коли звільнилася кафедра філософії, він видав «Handbuch der Geschichte der Philosophie», I Abt., з присвятою піклувальнику Дерптського навчального округу генерал-лейтенанта фон Крафтстрему (VIII+213 сторінок), а в 1843 р. видав історичну роботу «Peter und der Grosse Leibnitz» (4+284 стор.), з присвятою міністру народної освіти С. С. Уварову; але ні той, ні інший з його начальників не допомогли йому в досягненні професури. У Москві П. починає заняття в архівах і занурюється у вивчення російської історії. Службу він проходить у Практичній Комерційної Академії, в Училищі св. Катерини, в Олександрівському училищі (у пепиньерок), даючи уроки то з німецької мови, то з історії, то з географії. Присягнувши у 1845 р. на підданство Росії, П. отримав можливість служити без будь-яких обмежень — по різних відомствах. У Комерційній Академії П. займав посаду головного наглядача (після д-ра Шредера) з 7-го січня 1847 р. до липня 1848 р. На цьому місці П. відрізнявся енергійною діяльністю, і Суспільство любителів комерційних знань висловив йому свою вдячність. Крім того, П. знаходив час займатися «Оглядом Москви в навчальному відношенні», про що Погодін згадував у «Москвитянине». Самим же головним працею за московський період життя Поссельта було його видання: «Tagebuch des Generals Patrick Gordon» за 1655-1699 рр., 3 томи (Москва. 1849, 1851, 1853 рр..). З Москви П. в 1850 р. перебрався до Петербурга, де служив викладачем в Маріїнському Інституті, доки в 1851 р. не остаточно влаштувався в Імператорській Публічній Бібліотеці; тут він залишався аж до своєї останньої відставки — в 1873 р., коли виїхав за кордон, де й помер 25-го лютого 1875 р. У Петербурзі кар’єра Поссельта йшла досить успішно. Йому вдалося звернути на себе увагу графа Ф. Ф. Берга, колишнього потім намісником Царства Польського в його особі П. знайшов собі постійного покровителя і захисника, і його турботам і клопотанням П. зобов’язаний був більшою частиною своїх нагород. П. був призначений молодшим бібліотекарем 6-го квітня 1851 р., підвищений у старші 22-го серпня 1853 р., перейменований в бібліотекарі 21-го жовтня 1871 р., звільнений від служби 1-го серпня 1873 р. з виробництвом у статські радники. В Бібліотеці П. завідував спочатку історичним, а потім юридичним відділенням. Служба в Бібліотеці не поглинала усього часу Поссельта. Навпаки, постійне перебування в центрі зібрання наукових посібників та джерел дозволило йому остаточно віддатися науці російської історії; він продовжує свої заняття обраним періодом — добою Петра I , причому його архівні дослідження зосереджуються навколо особистості іншого іноземця, який, подібно Гордону — і ще більшою мірою— користувався любов’ю Монарха. Плодом старанних і багаторічних занять його з’явилася в 1866 р. велика біографія Франца Лефорта: «Der General und Admirai Franz Lefort. Sein Leben und seine Zeit», в 2 великих томах; у додатках було вперше надруковано велику кількість важливих і цікавих документів. Книга була надрукована на рахунок Государя, а з Державного Казначейства було видано Поссельту ще 1000 р. нагороди. Біографія Лефорта була останнім і найкращим працею Поссельта, але її поява була зустрінута наукового критикою різному. Поссельт на підставі листів (з сімейного Женевського архіву роду Лефортов) і депеш голландського резидента фон Келера намагався реабілітувати (після нападок Устрялова) особистість і значення Лефорта. Проф. Ст. Бадер в «Журналі Міністерства Народної Освіти» за 1867 р. (ч. 133, січень, стор 231-251, критика і бібліографія) відгукнувся про твір Поссельта загалом похвально і визнав за ним «довголітню сумлінну працю і розбір матеріалів». Навпроти того, анонімна рецензія «Вісника Європи» (1867 р., т. II, червень, відд. III, літературна хроніка, Ст., іноземна література, російська історія, стор 30 -31) поставилася до біографії надзвичайно суворо, дорікала Поссельта в приміщенні французьких документів не в оригіналі, а в німецьких перекладах і, цілком заперечуючи яку б то не було значення за самим дослідженням, вважав, що праця Поссельта «багато виграв би, якщо б він обмежився виданням одного тексту пам’яток в оригіналі, приєднавши лише необхідний коментар». Перед смертю П. пропонував російському уряду купити його збори виписок з різних архівних документів з російської історії, витягнутих з російських та іноземних архівів, але справа це не відбулося. Поссельт, поважний і працьовитий працівник на ниві збирання та опрацювання історичних фактів, відрізнявся важким, нетовариська, неспокійним характером. Зі старістю всі ці якості тільки посилювалися… з деякими З товаришів по службі П. вступав у великі суперечки, що доходили до скарг по начальству (напр., П. доносив на свого товариша по службі, відомого бібліографа в. І. Межова). Ні любов’ю, ні симпатією своїх товаришів по Бібліотеці П. аж ніяк не користувався. Не будучи і сам задоволений товаришами, П. не був задоволений і своєю службовою карьерою. Росія і за 40 років не стала для П. другою вітчизною, і він, як тільки вийшов у відставку, виїхав за кордон.