Мішель Уельбек

Фотографія Мішель Уельбек (photo Michel Houellebecq)

Michel Houellebecq

  • День народження: 28.02.1958 року
  • Вік: 58 років
  • Місце народження: о. Реюньон, Франція
  • Громадянство: Франція

Біографія

Мішель Уельбек народився 26 лютого 1958 року на одній із належать Франції Заморської територій — острові Реюньон в Індійському океані. Справжнє ім’я майбутнього письменника – Мішель Тома (Michel Thomas).

Батьки Мішеля (батько працював інструктором-провідником для туристів та альпіністів, мати – медсестрою), за його власними словами, «досить швидко втратили до дитини всякий інтерес», і відправили його в Алжир, до родичів матері. Зрештою хлопчик опиняється у Франції, де оселяється в будинку своєї бабусі Генрієтти Уельбек, захопленої комуністичної активістки. Прізвище бабусі, з якою у нього встановлюються дуже близькі відносини, Мішель і приймає згодом в якості літературного псевдоніма.

Шістнадцятирічним підлітком Уельбек стає пристрасним шанувальником американського письменника-фантаста Говарда Лавкрафта, починає цікавитися літературою і письменницьким ремеслом.

У 1976 році майбутній письменник переїжджає в Париж і надходить у Національний Агрономічний Інститут, де незабаром відкриває студентський літературний журнал «Karamazov»: тут він публікує свої перші вірші та оповідання. У студентські роки Уельбек пробує себе в якості постановника аматорських короткометражок. У 1978 році він отримує диплом «еколога, спеціаліста з охорони і розвитку природного середовища» і майже відразу надходить в кінематографічний Національний Інститут імені Луї Люм’єра, на операторський факультет, який закінчує в 1981-м.

Однак застосувати свої знання в кіноіндустрії Уэльбеку не вдалося: він довгий час залишався безробітним, що призвело його до тяжкої депресії. Врешті-решт він змушений змінити професію, стати спеціалістом з обслуговування комп’ютерів, і поступити в цій якості на службу спочатку в великий IT-концерн Unilog, а потім в Національну Асамблею Франції.

У 1991-92 роках виходять дві перші збірки його поезій та есе про Лавкрафте. Вони залишаються абсолютно непоміченими ні публікою, ні пресою.

Перший роман Уельбека – «Розширення простору боротьби» – побачив світ у 1994 році у видавництві Моріса Треба (Maurice Nadeau), після того, як його відкинули всі великі французькі видавництва. Вихід книги не супроводжувався ніякої рекламної кампанією, більшість рецензентів проігнорували її, проте книга стала предметом бурхливого обговорення в молодіжному середовищі та отримала несподіваний успіх у самої широкої читацької аудиторії. Згодом біографи Уельбека скажуть, що вже в той момент він опинився в положенні лідера цілого письменницького покоління: того покоління, яке пильно розглядає життя сучасної людини, намагаючись докопатися до причин його духовної убогості». Пізніше дебютний роман Уельбека був двічі екранізований – для французького телебачення (у 1999 році) і для данської (в 2002-му).

Наступний роман «Елементарні частинки» виходить в 1998-му вже у великому і престижному видавництві «Flammarion», і негайно провокує у французьких літературних колах гучний скандал, докладно освітлений пресою: престижний літературний журнал «Perpendiculaire», з яким Уельбек активно співпрацював, виключає його «за аморальність» з числа своїх постійних авторів. Уельбек відповідає різкою статтею в газеті «Le Monde», що привертає до нього ще більше публічного уваги.

Скандал цей виявляється не єдиним. Проти Уельбека починається судовий процес за звинуваченням в образі релігійних почуттів прихильників ісламу. Крім того, автора «Елементарних частинок» критикують за що містяться в романі запеклі нападки на популярного і авторитетного французького письменника, літературного критика і видавця Філіпа Соллерс. Події, однак, повертаються самим несподіваним чином: Уельбек удостоюється престижної літературної премії «Prix Novembre», журі якої засідає той самий Соллерс. Більше того: Філіп Соллерс виступає свідком у захист Уельбека в ході «мусульманського» процесу, чим практично рятує його від обвинувального вироку. Всі ці події роблять Уельбека вельми популярною «медиатической» фігурою, провокує нескінченні дискусії з його приводу у пресі.

У той же період Уельбек виступає в несподіваному якості автора рок-текстів: він записує альбом «Людська присутність» і дає кілька концертів при великому скупченні публіки.

Одночасно Уельбек стає вельми популярним есеїстом: авторитетні журнали і альманахи Європи змагаються за право опублікувати його есеї та статті.

На піку слави письменник несподівано залишає Францію і поселяється в Ірландії: він вибирає вкрай малонаселену місцевість в графстві Корк, де перебудовує під житловий будинок будівля покинутої пошти на березі океану. З цього часу письменник практично перестає контактувати з пресою, вкрай рідко погоджується на інтерв’ю, ретельно приховує свої авторські плани.

Навесні 2000 року Мішель Уельбек випускає крихітний роман «Лансароте» (Lanzarote) супроводжуваний альбомом його власних фотографій. Дискусії навколо творчості Уельбека знову розпалюються, оскільки критики негайно оголошують його нову книгу порнографічною і в той же час пропагує практику тоталітарних релігійних сект.

Однак незабаром виявляється, що «Лансароте», по суті, лише ескіз, пробний «підхід» до нового великого роману: він виходить влітку 2001 року під назвою «Платформа».

Роман, сюжетом якого виявилася спроба створення еротичного чуттєвого «раю на землі», жорстоко і безглуздо зруйнованого ісламськими терористами-фанатиками, моментально провокує бурхливу дискусію про межі дозволеного в сучасній словесності, про протистояння авторської волі і комплексу «коректності», «пристойності», пропагованих – а іноді і нав’язуваних – благополучним буржуазним суспільством. На адресу Уельбека звучать звинувачення в нетерпимості, розпалювання міжрелігійної та міжрасової ненависті.

Напруга досягає апогею і вибухає гучним скандалом, коли автор скандального роману говорить в інтерв’ю впливовому літературного журналу «Lire»: «Іслам – все-таки найдурніша з релігій. Варто почати читати Коран – і ви разваливаетесь, разлагаетесь…»

У відповідь безліч європейських ісламських організацій і асоціацій звинувачують Мішеля Уельбека в «ісламофобії», і «анти-мусульманському расизм». Дві впливових громадських організації – «Рух проти расизму, за дружбу між народами» і «Французька ліга прав людини» — починають проти Уельбека судовий процес. Однак позов був відхилений, оскільки судді оголосили висловлювання письменника реалізацією законної свободи критикувати релігійні доктрини». Втім, журналісти пишуть, що чималу роль в ході процесу зіграв той факт, що слухання по справі Уельбека» припали якраз на 11 вересня 2001 року і послідував за трагічними подіями в Нью-Йорку період шоку, що охопила західний світ.

Останній роман Мішеля Уельбека «Можливість острова» вийшов у світ восени 2005 року. Незабаром з’являються відомості, що видавництво «Fayard» (належить найбільшій європейській медіа-групі «Lagardere»), зуміло перекупити у конкурентів з «Flammarion» права на видання «Можливості острова», виплативши автору безпрецедентний гонорарний аванс до 1 млн. євро (без урахування авторського відсотка з продажів) і гарантувавши йому значний бюджет на екранізацію книги. Роман «Можливість острова», був випущений величезним, за європейськими масштабами, стартовим накладом у 200 000 примірників. Видавництво повідомило, що ще до виходу книжки були продані права на її переклад на 36 різних мов.

Один із найвпливовіших французьких критиків зазначив: очікування цієї літературної прем’єри було настільки велике, що «Уельбек зумів відсунути в тінь всі шість сотень книг, які вийшли у Франції одночасно з його романом в дні відкриття осіннього літературного сезону». Роман зібрав колосальну кількість рецензій та відгуків, на кілька місяців прикувавши до себе увагу журналістів і критиків. У листопаді 2005 року Мішелю Уэльбеку за «Можливість острова» присуджена престижна літературна премія «Интералье».