Микола Златовратський

Фотографія Микола Златовратський (photo Nikolaj Zlatovratskij)

Nikolaj Zlatovratskij

  • Місце народження: Володимир, Росія
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Златовратський Микола Миколайович — відомий письменник-народник (1845 — 1911), родом з Володимира.

    Його батько був чиновником канцелярії губернського предводителя дворянства, але за освітою і походженням, як і мати Златовратського, належав до духовного стану. В кінці 50-х рр. він, за сприяння предводителя дворянства, відкрив публічну бібліотеку, в завідуванні якої йому допомагав син, який вчився в той час у місцевій гімназії. Затівав також батько Златовратського видавати «Володимирський Вісник», в якому повинен був взяти участь Добролюбов — товариш по педагогічному інституту та інтимний друг одного з двох братів батька Златовратського. Ці дядьки, у зв’язку з частими і тривалими поїздками до сільських родичів, рано збудили в Златовратського пристрасний інтерес до народної життя. Похитнулися справи батька поміщали Златовратського вступити в Московський університет і закінчити курс в Петербурзькому технологічному інституті; весь час доводилося витрачати на важку боротьбу зі злиднями. У 1866 р. він випадково потрапив у коректори «Сина Вітчизни». Це збудило в ньому пристрасть до писання, якого він із захопленням вдавався ще в гімназії. Оповідання з народного життя: «Падіж худоби» був прийнятий у «Іскру» В. М. Курочкіна; такі ж невеликі розповіді були поміщені в «Будильник», «Тижні», «Новинах» і згодом склали книжку: «Маленький Щедрін». Надрукована в «Вітчизняних Записках» повість «Селяни-присяжні» відразу створила Златовратського літературне положення. З пізніших творів Златовратського найбільшу увагу звернули на себе теж надруковані в «Вітчизняних Записках» велика «історія одного села» — «Засади» та нариси «Сільські будні». Зібрання його творів вийшло в 1884 — 89 і 1891 р., і з 1911 р. виходить у виданні «Просвіти» (з’явилося 8 т.). У 1909 р. Златовратський був обраний почесним академіком. Після Гліба Успенського Златовратський — найбільш відомий з представників «мужицької белетристики», помітно відрізняється від філантропічних-народолюбної белетристики 40-х і 50-х років. У порівнянні з нею твори Златовратського, за наближення до живої дійсності, по точному відтворенню селянського побуту, мови, представляють безсумнівний крок вперед. Письменники 40-х років, маючи на меті відшукати в мужика людини, не завжди бачили в ньому мужика; те, що властиве тільки селянинові, у них відображення не знаходило. За словами Златовратського, художня література наша не дала ні одноймало-мальськи типовою і яскравої картини з області громадського життя: ми не маємо ні общинних характерів, ні типових сцен общинних сходів, судів, переділів — цих виразності і найхарактерніших картин народного життя. Наші художники якось примудрялися зображати народ, відволікаючи його зовсім від грунту, на якому він народжувався, виростав, діяв і вмирав («Сільські будні»). Ревні інших представників «мужицької белетристики» Златовратський намагається дати картину саме таких спеціально-мужицьких сторін народного життя. Його головні твори — цінний посібник для всебічного розуміння народних «підвалин»: це свого роду енциклопедія сільського життя, і притому буденного. Златовратський вводить нас саме в ті дрібниці, які багатьом спостерігачам здаються занадто дробовими і безбарвними, але набагато більше характеризують основний фон народного життя, ніж різні виняткові положення. Не завжди однаково яскраво, але завжди сумлінно шукає Златовратський народні «підвалини» не тільки там, де вони ясні й відразу кидаються в очі спостерігача, але й там, де їх потрібно відкрити в масі сторонніх нашарувань і подробиць «сільських буден». Прийоми, за допомогою яких Златовратський намагається вловити народні «підвалини», важко підвести під усталені літературні форми: це дуже своєрідна суміш белетристики, етнографії та публіцистики, часом навіть статистики. Автор мало дбає про цілісність враження; його займає виключно завдання пізнати зобразити і правду народного життя. При всьому бажанні сказати повну і всебічну правду про мужика, существеннейшей особливістю Златовратського залишається значна частка ідеалізації. В цьому відношенні він становить повну протилежність з Глібом Успенським, який не зупиняється перед тим, щоб часом сказати саму гірку правду про мужика. Ідеалізація Златовратського, втім, залежить не стільки від того, що він закриває очі на несимпатичні сторони народного життя, скільки від прагнення до всякої дрібниці селянського життя-буття бачити глибокі, стихійні «підвалини»; сіренький чоловічок суцільно та поряд перетворюється у Златовратського в якогось епічного Микулу Селяниновича , який часто навіть говорить билинним складом і мало не білими віршами. — Літературу про Златовратського див. у Венгерова «Історичного словника російської писемності», і у Владиславлєва «Російські письменники». С. Венгеров.