Микола Рибалко

Фотографія Микола Рибалко (photo Nikolay Ribalko)

Nikolay Ribalko

  • День народження: 14.02.1922 року
  • Вік: 94 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Український поет.

Народився 14 лютого 1922 року в селі Горіхово-Василівка. У 1931 році сім’я переїхала в Краматорськ, який став для Миколи рідним містом. Тут він закінчив 10 класів середньої школи № 1. Потім став студентом Дніпропетровського державного університету. Вступне твір з української мови та літератури він написав у віршах, отримав «п’ятірку» за твір на тему «Радянські льотчики – горді соколи країни соціалізму». Навчання на філологічному факультеті було перервано початком Великої Вітчизняної війни. У числі інших Микола Рибалко пішов на фронт добровольцем. Був прийнятий в Барнаульское мінометного училища.

У червні 1942 р. лейтенант Рибалко прийняв перший бій під Воронежем, тоді ж отримав перше поранення і першу нагороду — орден Червоної Зірки.

Протитанкова батарея під його командуванням брала участь у багатьох кровопролитних боях, серед яких — найбільша танкова битва під Прохорівкою на Курській дузі. Визвольними боями у складі 38-ї армії Микола Олександрович пройшов всю Україну — від Сум до Львова. За форсування Дніпра південніше Києва він був удостоєний ордена Червоного Прапора. 3атем були бої під Корсунь-Шевченківському, знову поранення і ще одна нагорода – орден Червоної Зірки. Пройшов з визвольними боями Польщу, дійшов до Одера. 1945 рік зустрічав на німецькій землі.

В лютому 1945-го на Одерському плацдармі гвардії капітан Рибалко був важко поранений. Пройшли довгі місяці лікування у госпіталях, але медицина, на жаль, була безсила, він назавжди втратив зір. Тоді йому було лише 23 роки. Але для нього війна не закінчилася в сорок п’ятому, для нього зброєю стало поетичне слово.

Перший вірш «Квіти» було опубліковано в 1954 році в «Літературній газеті». Автор отримав безліч теплих і підбадьорливих відгуків. Вже через два роки Микола Рибалко приніс у видавництво «Донбас» рукопис книги своїх віршів. У 1956 році вийшла перша збірка поета «Під сонцем батьківщини». Вихід цього збірника не залишився без уваги як громадськості, так і професіоналів, – автор збірки був прийнятий в члени союзу письменників СРСР.

У наступні роки з’являлися нові збірки. Микола Олександрович Рибалко протягом всього свого життя він видав понад 25 книжок. Всі збірники його віршів, серед яких «Очима серця» (1958), «Я жив у такі часи» (1972), «Незакатная зірка» (1982), «Незабудки на кургані» (1975) та багато інших, говорять не тільки про важкі часи війни, але і про людській дружбі, вірності і любові. У 1966 році вийшов нарис Рибалко «Броня і полум’я», в якому автор розповідає про свого шкільного друга — Євгенії Лисенко. Підполковнику Е. П. Лисенка було лише двадцять чотири роки, коли він був смертельно поранений.

Творчість Миколи Рибалко відзначено безліччю високих урядових нагород, серед яких орден Жовтневої Революції і Дружби Народів. У 1968 році за збірку «Дорога на висоту» автор отримав звання лауреата республіканської комсомольської премії ім. Миколи Островського. У 1985 році за збірку «Незакатная зірка» він був удостоєний звання лауреата Державної премії України ім. Т. Р. Шевченка. Пісня Олександра Білаша на вірші Н. А. Рибалко «Я жив у такі часи» стала лауреатом Всесоюзного телеконкурсу «Пісня-75».

Широко відома громадська діяльність Миколи Рибалко. Більше сорока років він очолював літературне об’єднання при редакції газети «Краматорська правда», яке вважалося одним з кращих на Україні. На базі цього об’єднання було виховано чимало талановитих літераторів, серед яких Олег Плуталов, Леонід Горовий, Віктор Пікалов, Анатолій Мироненко, Анатолій Мирошниченко.

Після смерті було прийнято рішення донецьких письменників заснувати конкурс його імені.