Михайло Зощенко

Фотографія Михайло Зощенко (photo Mikhail Zoschenko)

Mikhail Zoschenko

  • День народження: 09.07.1894 року
  • Вік: 64 роки
  • Місце народження: Полтава, Україна
  • Дата смерті: 22.07.1958 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

До середини 1920-х років Зощенка став одним з найпопулярніших письменників. Його розповіді Лазня, Аристократка, Історія хвороби та ін, які він часто сам читав перед численними аудиторіями, були відомі і улюблені у всіх шарах суспільства.

Народився 29 липня (9 серпня) 1894 в Санкт-Петербурзі в родині художника. Враження дитинства – в тому числі про складні стосунки між батьками – позначилися згодом як в оповіданнях Зощенко для дітей (Калоші і морозиво, Ялинка, Бабусин подарунок, Не треба брехати і ін), так і в його повісті Перед сходом сонця (1943). Перші літературні досліди ставляться до дитячих років. В одній зі своїх записних зошитів він зазначив, що в 1902-1906 вже пробував писати вірші, а в 1907 написав оповідання Пальто.

У 1913 Зощенка вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. До цього часу відносяться його перші збереглися розповіді – Марнославство (1914) і двадцять копійок (1914). Навчання було перервано Першою світовою війною. У 1915 Зощенка добровольцем пішов на фронт, командував батальйоном, став Георгіївським кавалером. Літературна робота не припинялася і в ці роки. Зощенко пробував себе в новелістиці, в епістолярному і сатиричному жанрах (складав листи вигаданим адресатам і епіграми на однополчан). У 1917 р. був демобілізований через хворобу серця, яка виникла після отруєння газами.

Після повернення в Петроград були написані Маруся, Мещаночка, Сусід та ін. неопубліковані розповіді, в яких відчувався вплив Р. Мопассана. В 1918 році, незважаючи на хворобу, Зощенко пішов добровольцем у Червону Армію, воював на фронтах Громадянської війни до 1919. Повернувшись до Петрограда, заробляв на життя, як і до війни, різними професіями: шевця, столяра, тесляра, актора, інструктора по кролівництву, міліціонера, працівника карного розшуку та ін. В написаних в цей час гумористичних Наказах по залізничній міліції та кримінального нагляду ст. Лігово та ін. неопублікованих творах вже відчувається стиль майбутнього сатирика.

У 1919 Зощенка займався у творчій Студії, організованої при видавництві «Всесвітня література». Керував заняттями К. І. Чуковський, високо оцінив творчість Зощенко. Згадуючи про його оповіданнях і пародіях, написаних у період студійних занять, Чуковський писав: «Дивно було бачити, що цій чудовій здатність владно змушувати своїх ближніх сміятися наділений такий сумний людина». Крім прози, під час навчання Зощенко написав статті про творчість А. Блоку, В. Маяковського, Н.Теффі та ін. В Студії познайомився з письменниками Ст. Каверіним, Нд.Івановим, Л. Лунцем, К. Федіним, Тобто Полонської та ін., які у 1921 об’єдналися у літературну групу «Серапионовы брати», яка виступала за свободу творчості від полі

ної опіки. Творчому спілкуванню сприяла життя Зощенка та інших «серапионов» в знаменитому петроградському Будинку мистецтв, описаному О. Форш в романі Божевільний корабель.

У 1920-1921 Зощенко написав перші оповідання з тих, що згодом були надруковані: Любов, Війна, Стара Врангель, Риб’яча самка. Цикл Оповідання Назара Ілліча, пана Синєбрюхова (1921-1922) вийшов окремою книгою у видавництві «Ерато». Цією подією був ознаменований перехід Зощенка до професійної літературної діяльності. Перша ж публікація зробила його знаменитим. Фрази з його оповідань придбали характер крилатих виразів: «Що ти порушуєш безлад?»; «Підпоручик нічого собі, але – сволота» та ін. З 1922 по 1946 його книги витримали близько 100 видань, включаючи зібрання творів у шести томах (1928-1932).

До середини 1920-х років Зощенка став одним з найпопулярніших письменників. Його розповіді Лазня, Аристократка, Історія хвороби та ін, які він часто сам читав перед численними аудиторіями, були відомі і улюблені у всіх шарах суспільства. У листі до Зощенка А. М. Гіркий зазначив: «Такого співвідношення іронії і лірики я не знаю в літературі ні у кого». Чуковський вважав, що в центрі творчості Зощенка стоїть боротьба з черствістю в людських відносинах.

У збірках оповідань 1920-х років Гумористичні оповідання (1923), Шановні громадяни (1926) та ін Зощенка створив новий для російської літератури тип героя радянського людини, не отримав освіти, не має навичок духовної роботи, не володіє культурним багажем, але прагне стати повноправним учасником життя, зрівнятися з «іншим людством». Рефлексія такого героя виробляла разюче смішне враження. Те, що розповідь велася від імені сильно індивідуалізованого оповідача, дало підставу літературознавцям визначити творчу манеру Зощенка як «сказовую». Академік Ст. Ст. Виноградов в дослідженні Мова Зощенка докладно розібрав розповідні прийоми письменника, зазначив художнє перетворення різних мовних пластів в його лексиконі. Чуковський зауважив, що Зощенко ввів у літературу «нову, ще не цілком сформовану, але переможно розлилася по країні внелитературную мова і став вільно користуватися нею як своєю власною мовою». Високу оцінку творчості Зощенка давали багато його видатні сучасники – А. Толстой, Ю. Олеша, С. Маршак, Ю. Тинянов та ін.

У 1929 році, отримав у радянській історії назву «рік великого перелому», Зоще

нко видав книгу Листи до письменника – своєрідне соціологічне дослідження. Її склали декілька десятків листів з величезної читацької пошти, яку отримував письменник, і його коментар до них. У передмові до книги Зощенко написав про те, що хотів «показати справжню і неприкриту життя, справжніх живих людей з їх бажаннями, смаком, думками». Книга викликала подив у багатьох читачів, що чекали від Зощенка тільки чергових смішних історій. Після її виходу режисерові Ст. Мейєрхольду було заборонено ставити п’єсу Зощенка Шановний товариш (1930).

Антилюдяна радянська дійсність не могла не позначитися на емоційному стані сприйнятливого, з дитячих років схильного до депресії письменника. Поїздка по Беломорканалу, організована в 1930-ті роки в пропагандистських цілях для великої групи радянських письменників, справила на нього гнітюче враження. Не менш важкою була для Зощенко необхідність писати після цієї поїздки про те, що в сталінських таборах нібито перевиховуються злочинці (Історія одного життя, 1934). Спробою позбутися пригніченого стану, скорегувати власну хворобливу психіку стало своєрідне психологічне дослідження – повість Повернута молодість (1933). Повість викликала несподівану для письменника зацікавлену реакцію в науковому середовищі: книга обговорювалася на численних академічних зборах, рецензировалась в наукових виданнях; академік Павлов В. став запрошувати Зощенка на свої знамениті «середовища».

Як продовження Повернутої молодості був задуманий збірка оповідань Блакитна книга (1935). Зощенко вважав Блакитну книгу за внутрішнім змістом романом, визначав її як «коротку історію людських відносин» і писав, що вона «рухається не новелою, а філософською ідеєю, яка робить її». Розповіді про сучасність перемежовувалися у цьому творі розповідями, дія яких відбувається в минулому – в різні періоди історії. І сьогодення, і минуле давалося в сприйнятті типового героя Зощенко, не обтяженого культурним багажем і розуміє історію як набір побутових епізодів.

Після публікації Блакитний книги, викликала розгромні відгуки в партійних виданнях, Зощенко фактично було заборонено друкувати твори, що виходять за рамки «позитивної сатири на окремі недоліки». Незважаючи на його високу письменницьку активність (замовні фейлетони для преси, п’єси, кіносценарії та ін), справжній талант Зощенка проявлявся лише в оповіданнях для дітей, які

він писав для журналів «Чиж» і «Їжак».

У 1930-ті роки письменник працював над книгою, яку вважав головною для свого життя. Робота тривала під час Вітчизняної війни в Алма-Аті, в евакуації, оскільки піти на фронт Зощенко не міг із-за важкої хвороби серця. В 1943 початкові глави цього науково-художнього дослідження про підсвідомості були видані в журналі «Жовтень» під назвою Перед сходом сонця. Зощенко досліджував випадки з життя, що дали імпульс до важкого душевного захворювання, від якого його не могли позбавити лікарі. Сучасний учений світ відзначає, що в цій книзі письменник на десятиліття випередив багато відкриття науки про несвідоме.

Журнальна публікація викликала такий скандал, що письменника було зруйновано такий шквал критичної лайки, що друкування Перед сходом сонця було перервано. Зощенко звернувся з листом до Сталіна, просячи його ознайомитися з книгою «або дати розпорядження перевірити її більш докладно, ніж це зроблено критиками». Відповіддю став черговий потік лайки у пресі, книга була названа «нісенітницею, потрібною лише ворогам нашої батьківщини» (журнал «Більшовик»). У 1946 році, після виходу постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали „Звезда“ і „Ленінград“», партійний керівник Ленінграда А. Жданов згадав у своїй доповіді про книгу Перед сходом сонця, назвавши її «омерзительной річчю».

Постанова 1946, з притаманним радянської ідеології хамством «критикував» Зощенка та А. Ахматову, призвело до їх публічного цькування і заборони на видання їх творів. Приводом стала публікація дитячого оповідання Зощенка Пригоди мавпи (1945), в якому владою був побачили натяк на те, що в радянській країні мавпи живуть краще, ніж люди. На письменницькому зібранні Зощенка заявив, що честь офіцера і письменника не дозволяє йому змиритися з тим, що в постанові ЦК його називають «боягузом» і «покидьком літератури». Надалі Зощенка також відмовлявся виступати з очікуваним від нього покаянням і визнанням «помилок». В 1954 р. на зустрічі з англійськими студентами Зощенка знову спробував викласти своє ставлення до постанови 1946, після чого почалася травля по другому колу.

Самим сумним наслідком цієї ідеологічної кампанії стало загострення душевної хвороби, не дозволяла письменникові повноцінно працювати. Відновлення його у Спілці письменників після смерті Сталіна (1953) та видання першої після тривалої перерви книги (1956) принесли лише тимчасове полегшення його стану.

Помер Зощенка в Ленінграді 22 липня 1958.