Михайло Пухов

Фотографія Михайло Пухов (photo Michael Puhov)

Michael Puhov

  • День народження: 03.01.1944 року
  • Вік: 51 рік
  • Місце народження: Томськ, Росія
  • Дата смерті: 21.05.1995 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Перша літературна публікація: розповідь «Мисливська експедиція» (1968). У 1978 році в журналі «Техніка — молоді» (№ 4, стор 59-62) опублікований фантастичне оповідання «Термінатор». З 1979 року очолив відділ наукової фантастики в редакції журналу «Техніка — молоді».

У 1967 році Михайло закінчив Московський фізико-технічний інститут, у 1972-му захистив кандидатську дисертацію в галузі фізико-математичних наук і потрапив за розподілом в Центральний науково-дослідний радіотехнічний інститут. Кар’єра молодого науковця складалася досить успішно: він керував важливими науково-дослідними проектами, готувався до захисту докторської… Крім іншого Пухов проявив себе як винахідник — його розробки відзначені п’ятьма авторськими свідоцтвами.

Але наука була не єдиним захопленням Михайла. Ще в шкільні роки він почав писати невеличкі розповіді, перший з яких датований 1960 р. Деякі з цих ранніх робіт були опубліковані видавництвом «Молода гвардія». Поступово хобі письменство перетворилася в улюблену професію. Однак і в творчості Пухов продовжує залишатися вченим: всі його фантастичні ідеї мають ретельне наукове обґрунтування.

Співпраця з «Молодою гвардією» призвело Михайла Георгійовича в редакцію одного з її видань — журналу «Техніка — молоді», де у 1979 р. письменник очолив відділ наукової фантастики. Цей крок дався йому нелегко, адже він означав кінець наукової кар’єри. Багато хто з близького оточення Михайла тоді не зрозуміли його вибір… За порівняно короткий час Михайло Пухов повністю освоїв нові для себе професії редактора і журналіста. За оцінками колег, він готував 20 і більше відсотків публікуються в журналі статей, був відповідальним за випуск тематичних номерів, наприклад № 11 за 1979 р., познакомившего читачів з французьким журналом «Піф». Завдяки відділу наукової фантастики вперше в СРСР побачили світ «Фонтани раю» і «2010: Одіссея-2» Артура Кларка; «Зоряні королі» та «Повернення на зірки» Едмонда Гамільтона, деякі інші значні твори зарубіжних авторів. Михайло Пухов не раз ставав першовідкривачем молодих талантів: літературний дебют багатьох вітчизняних фантастів відбувся саме в «Техніці — молоді».

Письменник був одним із творців художньої виставки «Час — Простір — Людина»; організував експозицію науково-фантастичних картин на виставці НТТМ-80; неодноразово брав участь у підготовці та проведенні пробігу саморобних автоконструкций. В кінці 80-х — початку 90-х рр. вів семінари Всесоюзного творчого об’єднання молодих письменників-фантастів.

Першим опублікованим твором Михайла Пухова вважається науково-фантастичне оповідання «Мисливська експедиція» (зб. «Фантастика-67», М., Молода гвардія, 1968). Інші його твори надалі друкувалися в журналах «Техніка — молоді», «Знання — сила», «Земля і Всесвіт», «Хімія і життя», «Наука в твоєї професії», «Шукач» та ін. Видані також чотири прижиттєвих авторських книги: три російською мовою: «Картинна галерея» (1977), «Зоряні дощі» (1982), «Насіння зла» (1983) і одна на німецькому: «Sternenregen» (1988). Значна частина спадщини Пухова перекладена на болгарську, угорську, польську, французьку, італійську та інші мови народів світу. Деякі роботи були екранізовані.

Два твори великої форми — роман «Дуельний зал» і мозаїка «Дерево та річка» — залишилися незавершеними, за життя письменника друкувалися лише їх фрагменти. Так, з «Дуэльного залу» була опублікована лише одна частина — «Корабель роботів» у вигляді розповіді «Людина з порожньою кобурою» (1977) і повісті «Корабель роботів» (1982).

У ранній творчості Пухова помітно вплив американських письменників, особливо Ернеста Хемінгуея: перші науково-фантастичні оповідання і гуморески написані в характерному «недбале» стилі; а також Велімира Хлєбникова та інших російських футуристів. Ці тенденції простежуються і в більш пізніх роботах, наприклад, в оповіданнях «Планета за 100 000» (1983) і «Паліндром в антисвіт» (1971). У багатьох випадках Михайло Пухов використовує художню форму як засіб вираження певних ідей. Так, фантастичні декорації стають експериментальним полем для наукових розробок: колоністи отримують енергію за допомогою облицювання космодрому фотоелементами («Порт Перпетуум», 1982); гіпотеза викладається у формі розгорнутої метафори: зміна курсу космічного корабля під дією гравітаційного поля нейтронної зірки роз’яснюється на прикладі більярдного прийому — карамболю («Над безоднею», 1974).

Крім прози, Михайло Пухов також писав вірші; проявив себе і як талановитий перекладач із англійської, польської та болгарської. Мабуть, його улюбленими авторами були англійські поети XVIII–XIX століть, зокрема Льюїс Керрол переклад Пуховим його поеми «Полювання на Снарка» по праву вважається одним з найбільш вдалих в сучасній російській літературі. Крім того, Михайло Георгійович відомий як автор критичних, науково-популярних і мистецтвознавчих статей.

Михайло Пухов був людиною великих і різноманітних інтересів: цінував і розумів природу, тваринний світ. Одним з його улюблених розваг була риболовля — цю пристрасть він успадкував від батька. Михайло Георгійович професійно володів грою в шахи та більярд. Більше десяти разів безоплатно здав кров, за що заслужив звання донора СРСР 2-го ступеня. Захоплювався філософією і протягом багатьох років був старостою філософського семінару.

З розвитком інформатики і обчислювальної техніки для Пухова відкрилася можливість заявити про себе і в якості програміста. У 1985 р. він організував новий розділ журналу «Техніка — молоді» під назвою «Клуб електронних ігор». В рамках цього проекту їм був написаний ряд ігор для програмованих мікрокалькуляторів («Електроніка МК-61», «Електроніка БЗ-34» та ін), в повній мірі продемонстрували невідомі раніше можливості цих пристроїв, які спочатку використовувалися лише для вирішення прикладних завдань. Вперше в світі Пухов створив літературний твір за мотивами комп’ютерної гри власної розробки («Щира правда», 1985). Надалі (1991-1994 рр..) він створював програмні продукти для комп’ютера «Enterprise 128».

У вересні 1994 р. лікарі виявили у Михайла Георгійовича рак. Була проведена складна операція, після якої письменник опинився практично прикутий до ліжка. Але і після цього він продовжував працювати — наприклад, зробив репортаж про своє перебування в лікарні. Однак, незважаючи на зусилля медиків, в кінці січня 1995 р. стан Михайла Георгійовича різко погіршився. На кілька днів він впав у кому і 21 січня, не приходячи до тями, помер.