Михайло Лермонтов

Фотографія Михайло Лермонтов (photo Mihail Lermontov)

Mihail Lermontov

  • День народження: 15.10.1814 року
  • Вік: 26 років
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Дата смерті: 27.07.1841 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Іменований одним з полюсів російського поетичного космосу (інший полюс – Пушкін), Лермонтов з однаковою нещадністю ставився до самому собі та іншим людям. Він являв собою сильну самобутню особистість, рухому переплетенням спеціально підібраних протилежностей.

Михайло Юрійович Лермонтов народився в Москві 3 (15) жовтня 1814-го, в дворянській родині, і виріс у селі Тархани (нині Лермонтово), в Пензенській області. Своїми коренями рід Лермонтовых впирається в напівміфічного шотландського барда 13-го століття, Томаса Лермонта (Thomas Learmonth), нібито володів даром провидця.

Батько прозаїка, Юрій Петрович Лермонтов, людина ‘добрий, але жахливо запальний’, був захоплений військовою кар’єрою і вийшов у відставку в чині піхотного капітана. Юрій одружився на 16-річної Марії Михайлівні Арсеньєвої, багатій молодій спадкоємиці відомого аристократичного роду Столыпиных.

Єлизавета Олексіївна Арсеньєва, бабуся Михайла, серйозно недолюблювала і не вважалася з почуттями зятя, не має достатньо коштів, щоб ростити дитину так, як того хотілося аристократичній родині. Тим не менш, Єлизавета просто обожнювала онука, якого взяла до себе на виховання в маєтку в Тарханах. Бабуся обіцяла не перешкоджати зустрічам батька з сином, але продовжувала всіляко сприяти тому, щоб побачення зривалися.

Арсеньєва забезпечила молодому Лермонтову прекрасне навчання і кращі умови життя, які можна відтворити за гроші. Онук вільно заговорив французькою та німецькою, навчився грати на кількох музичних інструментах і розкрив у собі талант живописця. Однак йому не вистачало тих самих світлих вражень, які зазвичай переживають підліткову пору.

На розвиток в Михайлі ‘моральної енергії’ зіграла його болючість. Хлопчик страждав на золотуху з-за ослабленого імунітету, і бабуся покликала на допомогу доктора Ансельма Левіса, здійснював лікарський нагляд за юним пацієнтом. Між тим, цей пацієнт з часом ‘звик перемагати страждання тіла’ і з головою занурюватися у власні мрії.

Єлизавета двічі возила онука на Кавказ, на води, в 1819-му і 1820-м. Влітку 1825-го, коли здоров’я хлопчика стало погіршуватися, сімейство вирушило до мінеральних джерел в третій раз. Поїздки справили сильне враження на хлопчика, згодом написав, що для нього ‘кавказькі гори священні’.

Ніхто з оточуючих не помічав, що відбувається з внутрішнім світом Лермонтова, і наскільки той жадає зустрічі з рідною душею, настільки ж сведущей в тугу і самотність, як і він сам. Всезростаючий презирство до повсякденної дійсності дало коріння майбутньої поезії розчарування Михайла. Він пристрастився до читання, вивчав твори англійських, німецьких і французьких письменників в оригіналах і глибоко проник в європейську культуру.

Влітку 1827-го Лермонтов вперше відправився в батьківський маєток в Тульській губернії, а потім восени переїхав з бабусею в Москву. Вважається, що свій перший нарис, ‘Демон’, один із шедеврів російської романтичної поезії, Лермонтов написав у 1829-м. Юний письменник майже два роки провів в університетському благородному пансіоні, звідки пішов навесні 1830-го, коли пансіон отримав статус гімназії.

Восени того ж року Лермонтов вступив у Московський університет, де перевівся на словесне відділення; з 18 червня 1832-го він більше не числився студентом. Після переїзду в Санкт-Петербург (St. Petersburg) Михайло, відчуває певний тиск з боку пітерської рідні, опинився в Школі гвардійських подпрапорщиков і кавалерійських юнкерів, звідки вийшов корнетом в Лейб-гвардії Гусарський полк.

Ще до випуску Лермонтов відлежав у лікарні, куди потрапив після інциденту з конем на манежі Школи гвардійських подпрапорщиков. Тварина ударом расшиблоправую ногу Михайла до кістки, і лікуванням поета займався відомий доктор Н. Ф. Арендт (N. F. Arendt), пізніше розповів своєму пацієнтові подробиці дуелі і смерті А. С. Пушкіна (A. S. Pushkin).

Смерть Пушкіна стала переломним моментом у кар’єрі Лермонтова, чия сила поетичного таланту до цього була відома хіба що в офіцерських і світських колах. Обурений суперечними толками, у тому числі висновками деяких дам, виправдовують противника Пушкіна, Лермонтов виплеснув свої почуття на папір – у свій вірш «Смерть Поета’, тут же спровокувало хвилю у вищому суспільстві.

Творіння ‘Смерть Поета’ стало причиною арешту і судового розгляду. Автора За заступилися друзі Пушкіна; бабуся Лермонтова зробила все від неї залежне, щоб онук уникнув серйозного покарання. Михайла відправили у вигнання – перевели в Нижегородський драгунський полк, який діяв на Кавказі, у званні прапорщика.

Служба на Кавказі виявилася короткочасною, природно, завдяки бабусиним клопотів. Але й цього періоду вистачило, щоб у поета відбулися моральні зміни. Спостерігаючи за життям горян, вивчаючи кавказький фольклор і насолоджуючись природою Кавказу, Лермонтов у своєму першому вигнанні підготував ґрунт для багатьох своїх творів.

‘Смерть поета’ зробила Михайла входжу в коло пушкінських друзів і одним з найпопулярніших письменників в Росії. Лермонтова почали друкувати; практично жоден новий випуск журналу ‘Вітчизняні записки’ не обходився без нового вірша поета-психолога, який навчився грати роль світського лева, але так і не навчився уживатися з суспільством.

16 лютого 1840-го, на балу у графині Лаваль, між Лермонтовим і Ернестом де Барантом, сином французького посла, всп

ыхнула сварка. Іноземець кинув кривдникові виклик, і через два дні відбулася дуель – за Чорною річкою, недалеко від місця загибелі Пушкіна. Дуелянти починали з шпаг, одна з яких переламалася.

Наступний постріл з пістолета Ернеста пролетів мимо цілі. Побажав безкровного результату поєдинку, Лермонтов вистрілив у бік, після чого опоненти примирилися один з одним і роз’їхалися. Російської дуелянта заарештували і звинуватили за «недонесення’ про те, що трапилося. Підсудного засудили до заслання – на Кавказ, в армійський полк, розташований в одній з найбільш небезпечних зон Кавказької лінії.

Друга посилання вплинула на становлення роману ‘Герой нашого часу» у його теперішньому вигляді. Коли закінчений твір вийшло друком, критики здебільшого, за винятком, мабуть, В. Р. Бєлінського, порахували, що Лермонтов використав образ офіцера російської імператорської армії Р. А. Печоріна, щоб зобразити самого себе. Письменник негайно випустив друге видання роману з передмовою, де описав основну ідею твору і провів межу між собою і Печоріним.

Михайло Лермонтов був убитий на дуелі з майором у відставці Миколою Мартиновим (Nikolai Martynov), 15 (27) липня 1841-го. Втомлений від недоречних жартів ‘жовчного і наскучившего життям’ письменника, Мартинов заявив, що знайде спосіб змусити свого кривдника замовкнути. Спосіб виявився радикальним. За основною версією, Лермонтов вистрілив вгору, тоді як Мартинов відправив кулю прямо в груди опонента.

27 березня 1842-го слуги Єлизавети Арсеньєвої доставили прах поета у сімейний склеп села Тархани в свинцевому і засмоленном труні. Поховання відбулося 23 квітня (5 травня) 1942-го, у фамільній каплиці-усипальниці, поруч з могилою матері і діда Михайла.