Михайло Булгаков

Фотографія Михайло Булгаков (photo Michael Bulgakov)

Michael Bulgakov

  • День народження: 15.05.1891 року
  • Вік: 48 років
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Дата смерті: 10.03.1940 року
  • Громадянство: Росія Сторінок:

Біографія

Михайло Опанасович Булгаков народився в сім’ї професора Київської духовної академії. Дитинство і юність Письменника пройшли в Києві. В творчість письменника Київ увійде як Місто (роман «Біла гвардія») і стане не просто місцем дії, але втіленням сокровенного почуття родини, батьківщини (нарис «Київ-місто», 1923).

У 1909 р. Булгаков вступає на медичний факультет Київського університету. По його закінченні в 1916 р. він отримує звання «лікаря з відзнакою». Київські роки заклали основи світосприйняття Булгакова. Тут зародилася його мрія про письменстві. До часу першої світової війни Булгаков вже сформувався як особистість. Після закінчення університету, влітку 1916 р. він працював у госпіталях Червоного Хреста на Південно-Західному фронті. Тоді ж був призваний на військову службу і переведений в Смоленську губернію, де став лікарем спочатку сільської лікарні, потім з вересня 1917 р.— Вяземський міської лікарні. Ці роки послужили матеріалом для восьми оповідань письменника, що склали цикл «Записки юного лікаря» (1925-1927). Роботу над ними він почав там же, у Смоленській губернії, регулярно записуючи свої враження від зустрічей з хворими. Події 1917 р. пройшли майже непомітно для земського лікаря Булгакова. Його поїздка в Москву восени того ж року була викликана не інтересом до подій революції, що намагалися з кращих спонукань приписати йому деякі біографи, а бажанням звільнитися від військової служби і від особистого недуги, досить точно відтворювального в одному з оповідань цього циклу —»Морфій». Впритул з подіями революції і громадянської війни Булгаков зіткнувся в своєму рідному Києві, куди повернувся у березні 1918 р. В умовах постійної зміни влади в столиці України 1918— 1919 рр. залишитися в стороні від політичних подій було неможливо. Сам Булгаков в одній з анкет напише про це так: «У 1919 р., проживаючи р. в Києві, послідовно призивався на службу в якості лікаря всіма владами, що займали місто». Про ключове значення для його творчості цих півтора років перебування в Києві свідчать роман «Біла гвардія», п’єса «Дні Турбіних», оповідання «Незвичайні пригоди доктора» (1922). Після взяття Києва генералом Денікіним (серпень 1919 р.) Булгаков був мобілізований у білу армію і відправлений на Північний Кавказ військлікар. Тут з’явилася перша його публікація — газетна стаття під заголовком «Прийдешні перспективи» (1919). Написана вона з позиції неприйняття «великої соціальної революції» (іронічні лапки Булгакова), ввергнувшей народ у безодню лих, і віщувала неминучу в майбутньому розплату за неї. Булгаков не приймав революцію тому що крах монархії в чому означало для нього крах самої Росії, батьківщини — як витоку всього світлого і дорогого в його житті. У роки соціального розлому він зробив свій головний і остаточний вибір — розлучився з професією лікаря і цілком присвятив себе літературній праці. У 1920-1921 рр., працюючи у Владикавказском подотделе мистецтв, якою керував письменник Ю. К. Сльозкін, Булгаков написав п’ять п’єс; три з них були поставлені на сцені місцевого театру. Ці ранні драматургічні досліди, зроблені, за визнанням автора, наспіх, «з голодухи», згодом були ним знищені. Тексти їх не збереглися, за винятком однієї — «Сини мулли». Тут же Булгаков пережив і свого первоестолкновение з «лівими» критиками пролеткультівського спрямування, нападниками на молодого автора за його прихильність культурної традиції, пов’язаної з іменами Пушкіна, Чехова. Про цих і багатьох інших епізодах свого життя владикавказ періоду письменник розповість у повісті «Записки на манжетах» (1922-1923).

В самому кінці громадянської війни, перебуваючи ще на Кавказі, Булгаков готовий був залишити батьківщину і виїхати за кордон. Але замість цього восени 1921 р. він з’явився в Москві і з тих пір залишився в ній назавжди. Можливо, цей крок він зробив не без впливу О. Е. Мандельштама, з яким зустрічався в останні дні свого перебування на Кавказі. Початкові роки в Москві були дуже важкими для Булгакова не тільки в побутовій, але й у творчому відношенні. Щоб вижити, він брався за будь-яку роботу: від секретаря ЛІТО Головполітосвіті, куди влаштувався при сприянні Н. К. Крупської, до конферансьє в маленькому театрі на околиці. З часом він став хронікером і фейлетоністом ряду відомих московських газет: «Гудка» (тут Булгаков робив знамениту «четверту смугу» разом з В. Катаевым, В. Ільфом і Є. Петровим, В. Бабелем, Ю. Олешею), «Рупора», «Робітника», «Голоси працівника освіти», «Напередодні», що видавалася в Берліні. У літературному додатку до останньої, крім згаданих «Записок на манжетах», були опубліковані його оповідання «Пригоди Чичикова», «Червона корона», «Чаша життя» (всі— 1922). Серед безлічі ранніх творів, написаних Булгаковим у «журналістський період», виділяється своїм художнім майстерністю розповідь «Ханський вогонь» (1924). В його творчості тієї пори менш усього відчутно вплив різних течій сучасної літератури від А. Білого до Б. Пільняка, вплив яких випробували на собі багато молоді письменники, які починали разом з Булгаковим. Йому були чужі були і популярні тоді концепції «лівого» мистецтва, формальні творчі експерименти (звідси — сатиричні шпильки в його творах за адресою Ст. Шкловського, Нд. Мейєрхольда, В. Маяковського).

Улюбленими його авторами ще з юних років були Гоголь і Салтиков-Щедрін. Гоголівські мотиви безпосередньо увійшли в творчість письменника, починаючи з раннього сатиричного оповідання «Пригоди Чичикова» і кінчаючи інсценуванням «Мертвих душ» (1930) і кіносценарієм «Ревізор» (1934). Що стосується Щедріна, то Булгаков неодноразово і прямо називав його своїм учителем. Основна тема фейлетонів, оповідань, повістей Булгакова 1920-х рр., кажучи його ж словами,—»незліченні каліцтва нашого побуту». Головною мішенню сатирика з’явилися різноманітні спотворення людської натури під впливом сталася суспільної ломки («Дияволіада» (1924), «Фатальні яйця» (1925)). У тому ж напрямку рухається авторська думка і в сатиричній повісті «Собаче серце» (1925 р.; перша публікація в 1987 р.). Всі ці своєрідні «сигнали-попередження» письменника служили для одних його сучасників приводом до захоплення (М. Горький назвав «Фатальні яйця» «дотепною річчю», для інших — до категоричної відмови впубликации (К. Б. Каменєв про «Собачому серці»: «це гострий памфлет на сучасність, друкувати ні в якому разі не можна»). У названих повістях виразно виявилося своєрідність літературної манери Письменника-сатирика. Кордоном, що відокремлює раннього Булгакова від зрілого, з’явився роман «Біла гвардія», дві частини якого були опубліковані В. Р. Лежневым в журналі «Росія» (1925, повністю роман вийшов у Радянському Союзі в 1966 р.). Цей роман був найулюбленішою річчю письменника. Пізніше на основі роману і в співдружності з МХАТом Булгаков написав п’єсу «Дні Турбіних» (1926), яка до певної міри є самостійним твором. У неї своя особлива доля, зумовлена знаменитої мхатівської постановкою (прем’єра відбулася в 1926 р.). Саме вона принесла Булгакову широку популярність. «Дні Турбіних» користувалися небувалим успіхом у глядача, але аж ніяк не у критики, яка розгорнула розгромну кампанію проти «апологетичного» по відношенню до білого руху вистави, а отже, і проти «антирадянськи» налаштованого автора п’єси.

Масовані атаки критики привели в 1929 р. до вилучення вистави з мхатівської репертуару (у 1932 р. він був відновлений). І все ж абсолютний сценічний успіх, а також багаторазові відвідування «Днів Турбіних» В. Сталіним, що виявили дивний і незрозумілий для театральних чиновників інтерес до «контрреволюционному» спектаклю, допомогли йому вижити і пройти на мхатівської сцені (з перервою в кілька років) майже тисячу раз при незмінному аншлагу.

У травні 1926 р., під час обшуку московської квартири Булгакова у нього вилучили рукопис повісті «Собаче серце» і щоденник. Надалі його твори методично, рік за роком витіснялися з літературної періодики і зі сцени театрів. «Турбіни» були єдиною п’єсою Булгакова з настільки вдалою, хоча і не простий сценічної історією. Інші його п’єси, якщо навіть і пробивалися на короткий термін на сцену (сатирична комедія «Зойкина квартира» поставлена в 1926 р. театром ім. Євг. Вахтангова; сценічний памфлет «Багряний острів» поставлений у 1928 р. московським Камерним театром; драма «Кабала святош (Мольєр)» поставлена МХАТом в 1936 р.), згодом заборонялися. Не були доведені до прем’єри, сатирична комедія «Біг» (1927)—останній дотик письменника до теми білого руху та еміграції; «оборонна» п’єса «Адам і Єва» (1931); фантастична комедія «Блаженство» (1934) і отпочковавшаяся від неї гротескна п’єса «Іван Васильович» (1935); історико-біографічна п’єса «Батум» (1939). Драма «Олександр Пушкін (Останні дні)» (1939) з’явилася на сцені Мхату лише через три роки після смерті автора. Аналогічна доля очікувала і театральні інсценізації Булгакова («Дивакуватий Журден», 1932, «Війна і мир», 1932, «Дон Кіхот», 1938), за винятком «Мертвих душ», поставлених МХАТом в 1932 р. і надовго збереглися в його репертуарі. Жодна з п’єс і інсценувань Булгакова, включаючи і знамениті «Дні Турбіних», не була опублікована за його життя. Внаслідок цього його п’єси 1920-30-х рр. (ті, що йшли на сцені), будучи безсумнівним театральним явищем, не були в той же час явищем літератури. Лише в 1962 р. видавництво «Мистецтво» випустило збірник п’єс Булгакова. На рубежі 1920-30-х рр. п’єси Булгакова були зняті з репертуару, цькування у пресі не слабшала, можливість публікуватися була відсутня. У цій ситуації письменник змушений був звернутися до влади («Лист уряду», 1930), просячи або надати йому роботу і, отже, засоби до існування, або відпустити за кордон. За згаданим листом уряду пішов телефонний дзвінок Сталіна Булгакову (1930 р.), який дещо послабив трагізм переживань письменника. Він отримав роботу в якості режисера Мхату і тим самим вирішив проблему фізичного виживання. У 1930-ті рр. чи не головною в творчості письменника стає тема взаємин митця і влади, реалізована ним на матеріалі різних історичних епох: мольєрівської (п’єса «Мольєр», біографічна повість «Життя пана де Мольєра», 1933), пушкінській (п’єса «Останні дні»), сучасної (роман «Майстер і Маргарита»). Справа ускладнювалася ще і тим, що навіть доброзичливо налаштовані до Булгакову діячі культури (наприклад, К. С. Станіславський) проявляли часом нерозуміння письменника, нав’язуючи йому неприйнятні для нього художні рішення. З усією гостротою це виявилося під час репетиційної підготовки «Мольєра», з-за чого Булгаков змушений був у 1936 р. порвати з МХАТом і перейти на роботу у Великий театр СРСР лібретистом.

Роман «Майстер і Маргарита» приніс письменникові світову популярність, але став надбанням широкого радянського читача з запізненням майже на три десятиліття (перша публікація в скороченому вигляді відбулася в 1966). Булгаков свідомо писав свій роман як підсумкове твір, що увібрало в себе багато мотиви його попереднього творчості, а також художньо-філософський досвід російської класичної та світової літератури.

Останні свої роки Булгаков жив з відчуттям занапащене творчої долі. І хоча він продовжував активно працювати, створюючи лібрето опер «Чорне море» (1937, композитор С. Потоцький), «Мінін і Пожарський» (1937, композитор Б. В. Асафьев), «Дружба» (1937-1938, композитор В. П. Соловйов-Сивий; залишилася незавершеною), «Рашель» (1939, композитор В. О. Дунаєвський) та інших, це говорило швидше про неистощимости його творчих сил, а не про істинної радості творчості. Спроба відновити співпрацю з МХАТом допомогою п’єси «Батум» (про молодого Сталіна; 1939), створеної при активній зацікавленості театру до 60-річчя вождя, закінчилася невдачею. П’єса була заборонена до постановки і витлумачена політичними верхами як прагнення письменника налагодити стосунки з владою. Це остаточно надломило Булгакова, призвело до різкого загострення його хвороби і швидкої смерті. Помер письменник у Москві, похований на Новодівичому кладовищі.

Російські письменники 20 століття. Бібліографічний словник. Т2. М.: Просвіта. 1998. С. 226