Максим Богданович

Фотографія Максим Богданович (photo Maksim Bogdanovich)

Maksim Bogdanovich

  • День народження: 27.11.1891 року
  • Вік: 25 років
  • Місце народження: Мінськ, Білорусь
  • Дата смерті: 25.05.1917 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Богданович Максим Адамович — білоруський поет. Лірика Богдановича пов’язана з народною поезією, пройнята любов’ю до трудового народу.

Богданович Максим Адамович народився 27 листопада (9 грудня) 1891 року. Поет, перекладач, літературний критик і публіцист, класик білоруської літератури. Народився в родині відомого етнографа та історика, одного з керівників місцевої організації «Народна воля» А. Е. Богдановича. Закінчив Ярославський юридичний ліцей. У віці 25 років помер від туберкульозу легень.

Вперше виступив у пресі в 1907 з віршем у прозі «Музикант» у газ. «Наша нива», що видається у Вільно. Єдиний прижиттєвий збірник віршів «Вінок» вийшов у Вільно в 1913 на білоруському яѕыке в друкарні Мартіна Кухти.

Літературна спадщина Богдановича було вперше повністю зібрано і видано АН БРСР у 1927-29 за участю батька поета.

Богданович відомий як перекладач білоруська мова поетичних творів з російської, української, польської, французької, інших європейських мов. Писав вірші білоруською і російською, однак останні значно менше.

Захоплення слов’янської народної поезією спонукало Богдановича створити віршоване перекладення уривка з «Слово о полку Ігоревім» — «Пісню про князя Ізяслава Полоцького». «Слово о полку Ігоревім», за свідченням батька поета, Богданович читав ще в дитинстві (в оригіналі і в перекладі А. Майкова). Перекладення вперше опубліковано в календарі «Нашої ниви» на 1911. Богданович сприймав «Слово о полку Ігоревім» як твір, що однаково належить трьом слов’янським культурам: російської, української та білоруської і тісно пов’язане з усною народною традицією. Богданович звернув увагу на соціально-естетичні засади поетичної образності пам’ятника: «Багато місця в „Слові“ переповнені образами і порівняннями… взятими з побуту народу-хлібороба». Богданович писав про інтонаційному і ритмічному багатстві тексту «Слово о полку Ігоревім». В іншій статті («Червона Русь. Австрійські українці») Богданович назвав «Слово» старовинною піснею-былиной. Поетичне перекладення Богдановича, яке В. П. Єрьомін вважав «вільним перекладом», відтворює фрагмент про князя Ізяслава Васильковиче («Едін ж Изяславъ, сынъ Васильковъ… Труби трубятъ городеньскіи»). «Можна припустити, що Богданович обрав саме „Пісню“ із-за останніх її рядків. Перекладений уривок зі „Слова“ набував для самого поета відтінок ліричного нагадування про стародавньому місті, видавшем тевтонських лицарів і монголів, шведів і Наполеона, дбайливо хранившем пам’ять про великого білоруському революціонера Кастусе Калинівському та його друзів». У коментарі до «Пісні» у виданні «Білоруські поети» зазначено, що у Богдановича мова йде не про Гродно, а про Городні. Переклад фрагмента в Богдановича в цілому близький стародавнього тексту. Однак у його початку опущено слово «едін», тим самим не передано протиставлення Ізяслава іншим князям, гра дієсловом «притрепати» у Богдановича не відтворена. Фраза «и с хотию на кровать…», що є одним з «темних місць» «Слова», не увійшла в перекладення. Говорячи про те, як Ізяслав «ізронив» душу, Богданович опустив епітет «перлову», знявши при цьому важливу для поетики «Слова» орієнтацію на християнське уявлення про душу-перлині. Епітет «хоробрий» (про тіло Ізяслава) Богданович замінив на «відважна» (душа). Перекладення фрагмента «Слова» у Богдановича — це перше поетичне відтворення тексту пам’ятника на білоруську мову. Повний переклад на білоруську мову був опублікований лише в 1921 Янкою Купалою. На російську мову «Пісню про князя Ізяслава Полоцького» Богдановича перевів М. Ст. Банников.