Кэйдзо Хіно

Фотографія Кэйдзо Хіно (photo Keizo Hino)

Keizo Hino

  • День народження: 14.06.1929 року
  • Вік: 73 року
  • Місце народження: Токіо, Японія
  • Дата смерті: 14.10.2002 року
  • Громадянство: Японія

Біографія

Лауреат більшості найважливіших літературних премія Японії. З 1987 року входив до складу журі премії Акутагави. Член Японської академії мистецтв (з 2000). На російську мову переведена новела «Повітряний сад» (1976).

Народився в Токіо. Дитинство провів в окупованій Японією Кореї в Сеулі, куди переїхав з Токіо разом з направленим по службі батьком. Після закінчення війни і репатріації повернувся на батьківщину батька, в Фукуяму (преф. Хіросіма). Вивчав у школі російську мову. Переїхавши в Токіо, вступив на філологічний факультет Токійського університету (відділення соціології). В кінці 1940-х пережив сильне захоплення літературою письменників повоєнної групи (Нома, Сііна, Ханія), знайомство з роботами яких стимулювало його власні перші літературні досліди. Після закінчення університету в 1952 році почав працювати журналістом у міжнародному відділі газети «Емиури». В якості спеціального кореспондента працював в Сайгоні під час в’єтнамської війни і в Сеулі під час корейської війни. У ті ж роки зблизився з Такесі Кайко, також висвітлювали події з цих горячихточек. У 1966 році випустив збірку «В’єтнамські репортажі».

Творчий шлях починав як літературний критик. Як письменник дебютував з розповіддю «По ту сторону» (1966). В 1970 році в журналі «Бунгакукай» був надрукований розповідь «Безповоротно пішло літо» (1970, номінація на премію Акутагави). За повість «Будинок у світі сансари» (1974), написану за мотивами військового досвіду та історії відносин з дружиною-кореянкою, був удостоєний премії Хирабаяси. Критиками твір було сприйнято дещо однобічно як сісесецу, тобто в даному випадку опис повсякденності перипетій сімейного життя, у той час як амбіції автора були спрямовані до її трансценденції. Широка популярність до Хіно прийшла з новелою «На заході сонця» (1975, премію Акутагави).

Початок 1980-х ознаменувало рішуче звернення письменника до оповідання сюрреалістичного спрямування, мотиви якого, втім, були помітні вже в ранніх роботах. У такій манері написані центральні для його творчості «Обійми» (1982, премія Ідзумі), «Острів уві сні» (1985, премія Міністерства освіти Японії), «Пливе дюна» (1986, премія Танідзакі). Останнє з цих творів та його образна система стали багато в чому програмними для Хіно, гостро отреагировавшего на зміни в життєвому укладі, обумовленого прискореними темпами урбанізації і масової індивідуалізації соціуму. Атомарність існування сучасної людини була висловлена їм метафорою піску.

У другій половині 1980-х Хіно написав цілу серію творів, розробляють тему снів. Це роман «Острів уві сні» (1985), збірки оповідань «Бігом по сну» (1985), «Сьогодні теж ті, хто бачив сни…» (1988) та ін Снам, їх переплетення з реальністю і умовність самого поняття реальності, Хіно надавав вирішальне значення, інтуїтивно слідуючи їм у прийнятті принципових життєвих і творчих рішень. У цьому сенсі випробував сильний вплив теорій Юнга, автобіографія якого стала його настільною книгою з кінця 1960-х. Крім того, сни і побудова конструктивного діалогу з ними Хіно вважав тією вихідною точкою, звідки можливо фундаментальне звернення деструктивного шляху, на який вступило людство.

Після виявлення у письменника раку намітився новий поворот в його творчості. В тій чи іншій мірі за мотивами ракового досвіду написані «Епіцентр тайфуну» (1993, премія Номи), «Світло» (премія Емиури), численні оповідання («Тіні на даху», 1991 та ін).

Помер у 2002 році від раку товстої кишки. До останніх днів продовжував працювати в редакції газети «Емиури». Організацію похорону Хіно взяв на себе поет Макото Оока.