Іван Кущевский

Фотографія Іван Кущевский (photo Ivan Kushevskij)

Ivan Kushevskij

  • Місце народження: Барнаул, Росія

    Біографія

    Кущевский, Іван Олександрович — белетрист (1847 — 1876). Народився в Барнаулі (за іншими відомостями — в Красноярську).

    Закінчив курс в томській гімназії, яка в першій половині 60-х років «жила літературною традицією і сприяла вихованню не одного письменника». У 1864 р. приїхав з караваном золота в Петербург, де проробив усю школу безвихідній голодування. Один час він займався виключно важкою фізичною працею, аж до волочіння лантухів на Калашніковской пристані; мрії про університеті довелося залишити. Його дрібні нариси, зображували то звичаї і типи оточувала його голоти, то життя-буття родичів-сибіряків, друкувалися в «Діяльності», «Народному Голосі», «Петербурзькому Листку». У ньому став дозрівати план великого ідейного роману, здійснення якого перешкоджали матеріальні умови. Про них Кущевский розповідає в проханні Літературного Фонду, де він клопочеться про допомогу в 10 рублів: «Захопившись цією роботою (тобто романом) при запеклій боротьбі і крайності, і кинув всяку іншу і залишився без шматка хліба; на своє счастие, я потрапив у лікарню. Тут я продаю больничныепорции, щоб купувати свічки; часто сиджу голодним і працюю. Але справа посувається вперед дуже повільно, темні вечори, грошей не вистачає на свічки». За цих обставин був закінчений «Микола Негорев, або Благополучний росіянин», надрукований в «Вітчизняних Записках» (1871, № 1 — 4; окреме видання 1872), головний твір Кущевського, що дає йому і в наші дні не тільки право на визнання, але й читачів. На тлі загальної картини руху 60-х років, втіленого в низці виразних і цікавих постатей, Кущевский зобразив у належному світлі «благополучного росіянина», ділка-кар’єриста, характерного для тієї епохи, коли цей тип, за свідченням сучасників, «був у деякому ореолі навіть в очах інших публіцистів, смачно толковавших про нашому «промисловому прогрес», «економічний розвиток» та про те, що «наш час — не час широких завдань». Прекрасне зображення дитячої психології та шкільного життя, захоплюючий гумор, живий рух розповіді, образи «нових людей», особливо жіночі, забавна і приваблива фігура Оверина, російської Дон-Кіхота, самовідданого дивака і подвижника, шукача правди, теоретичної і моральної, — такі деякі з причин широкого успіху, заслуженого твором Кущевського. Воно виділялося простим, здоровим поглядом, позбавленою всякого доктринерства, й було відгомоном суспільних настроїв, втілених у нових, ще ніким не помічених образах. Повне ідейного змісту, воно відповідало і вимогам естетичної критики. За свідченням одного з критиків, незважаючи на гірку правду, висловлену в ньому, воно було зустрінуте молодим поколінням з незрівнянно більшим співчуттям, ніж всілякі епопеї про різних доморощених Лео». Надії, порушені романом Кущевського, не виправдалися надалі. Ледь почавши, він вже втомився; недолік загального розвитку позбавив його нових широких творчих завдань; він працював енергійно, але з усього написаного ним за цей час ніщо і в малій мірі не нагадує його роману. Він поміщав оповідання в «Ділі» і «Вітчизняних Записках» («Не настільки віддалені місця» — «Вітчизняні Записки», 1875, № 7, під псевдонімом Хайдаков), писав в «Будильник», давав один фейлетон на тиждень «Сина Вітчизни» і два «Новинам». Розповіді його зібрані в двох збірках: «Маленькі оповідання» (СПб., 1875) і «Невидані оповідання» (СПб., 1888), цікавих тепер хіба з того автобіографічним матеріалом, який в них полягає. Кущевский помер, самотній, у лікарні, від водянки. — Ср. П. Нікітін (Ткачов) «Беллетристы-эмпирики» («Діло», 1875, № 3) і «Незавершені люди» («Діло», 1872, № 2); М. Цебрикова «Беллетристы-фотографи» («Вітчизняні Записки», 1873, № 11 і 12); Ст. Горленко «Письменник-пролетар» («Московське Огляд», 1877, № 41 і 42; біографія); А. Горифельд «Забутий письменник» («Русское Бог.», 1895, № 12, і в книзі «Про російських письменників», СПб., 1912). Важливі біографічні дані в газеті «Сибір», 1876, № 40. Портрет у «Бджолі», 1877, № 15. А. Горнфельд.