Іван Багряний

Фотографія Іван Багряний (photo Ivan Bagryanuy)

Ivan Bagryanuy

  • День народження: 02.10.1907 року
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Охтирка, Росія
  • Дата смерті: 25.08.1963 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Лауреат Шевченківської премії (1992, посмертно).

Народився в родині муляра. Отримав середню освіту, у 1920 р. вступив до слюсарної школу, потім в художньо-керамічну школу. З-за українського мовлення та патріотичного настрою молодої людини, однолітки довгий час знущалися над ним і називали «мазепинцем», що, можливо, в майбутньому послужило причиною його зради СРСР і вступу в ОУН. В роки громадянської війни та на початку 1920-х рр. перебував на радянській суспільно-політичній роботі, проте в 1925 р. виключений з комсомолу. Тоді ж починає займатися літературною діяльністю, входить до групи «МАРС», де зближується з Е. Плужником, Р. Косинкою, Ст. Підмогильним. Публікується у «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та ін

У 1930 р. опубліковано роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією стала стаття А. Правдюка «Куркульським шляхом» («Куркульської дорогою» в журналі «Критика».

Арешт

У 20 — 30 рр. Іван Багряний брав участь у діяльності літературного об’єднання «Майстерня революційного слова», що призвело його до арешту в 1932 році. 16 квітня 1932 р. заарештований у Харкові за звинуваченням у «проведенні контрреволюційної агітації» у своїх літературних творах, таких, як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Провів 11 місяців в камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ОГПУ. 25 жовтня 1932 р. відправлений на 3 роки на спецпоселення на Далекий Схід. Безуспішно намагався втекти, термін продовжено на 3 роки, але відбувати його довелося вже в таборі БАМ. Точна дата повернення на батьківщину невідома, проте вже 16 червня 1938 р. був повторно заарештований, сидів у Харківській в’язниці УГБ-НКВД на Холодній горі. Багряному інкримінують участь або навіть керівництво націоналістичної контрреволюційної організації. 1 квітня 1940 р. прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 — 1932 рр.., за що він уже був засуджений, а «…іншими відомостями про антирадянській діяльності Багряного-Лозовягина слідство не має».

Автобіографічні подробиці про п’яти років ув’язнення Багряний використав у романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни

Велика Вітчизняна війна застала письменника в Охтирці. Він став брати участь в українському національному підпільному русі, переїхав у Галичину. Працював в ОУН-івської референтурі пропаганди, писав пісні на національні теми, різні статті, малював агітаційні карикатури та плакати. Брав участь у створенні Української головної визвольної ради (УГВР), у розробці її програмових документів. В той же час продовжував займатися літературною діяльністю. У 1944 р. написав роман «Звіролови» (пізніше відомий як «Тигролови»), поему «Гуляй-Поле».

Еміграція

У 1945 р. ще до розгрому гітлерівських військ, Багряний емігрував до Німеччини по лінії ОУН.

Після війни написав брошуру «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» («Чому я не хочу повертатися до СРСР?»), де виклав політичну декларацію отимени колишнього остарбайтера та військовополоненого. У памфлеті СРСР був представлений як «батьківщина-мачуха», влаштувала геноцид проти власного народу. У 1948 р. Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП). З цього ж року і до самої смерті редагував газету «Українські вісті», де співпрацював з Ф. П. Пігідо. Очолював виконком Української національної ради, був заступником президента УНР в еміграції» С. Вітвіцького.

Помер 25 серпня 1963 р. і похований у р. Новий Ульм (Німеччина).

Родина

Дружина — Галина Тригуб родом з Тернопільщини.

Премії

у 1963 році філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Івану Багряному, але раптова смерть не дала можливості офіційно представити його до нагороди.

в 1992 році постановою кабінету міністрів України Івану Багряному посмертно присудили державну премію України ім. Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».