Іон Деген

Фотографія Іон Деген (photo Ion Degen)

Ion Degen

  • День народження: 04.06.1925 року
  • Вік: 91 рік
  • Місце народження: Могилів-Подільський, Україна
  • Громадянство: Ізраїль

Біографія

Деген – поет-танкіст, який прийняв рішення після Великої Вітчизняної війни стати лікарем. Він рятував життя на війні і після війни. Двічі представлений до звання Героя Радянського Союзу, Деген, однак, так і не отримав вищого ступеня відзнаки СРСР…

Іон Лазаревич Деген з’явився на світ 4 червня 1925-го р. Могилів-Подільський, СРСР (Mogilev-Podolsky, USSR), в єврейській родині фельдшерів. Батько помер, коли Іону стукнуло три. Мати, ідейна комуністка, була медсестрою і фармацевтом, але через неможливість знайти роботу за фахом пішла чернорабочей на плодоовочевої завод. З дванадцяти років Деген працював в якості помічника коваля.

Іона також цікавили література, зоологія і ботаніка. Він приходив у захват від поеми ‘Джини’, написаної французьким письменником Ст. Гюго (Victor Hugo) ще в юнацтві. Його надихали Євген Долматовський (Yevgenіy Dolmatovsky) і Василь Лебедєв-Кумач (Vasily Lebedev-Kumach), і під кінець війни Деген знав напам’ять практично всі вірша Володимира Маяковського (Vladimir Mayakovsky).

15 червня 1941-го, по закінченні дев’ятого класу, 16-річний Деген подався в вожаті в піонертабір, розташований поруч з ж/д мостом через Дністер (Dnestr). В наступному місяці він добровільно зголосився на фронт – у винищувальний батальйон, куди збирали учнів 9-10 класів. Червоноармієць Іон брав участь у бойових діях у складі 130 стрілецької дивізії. Він потрапив в полтавський госпіталь після поранення у м’які тканини стегна над коліном. Дегену крупно пощастило з тим, що його організм зреагував на лікування, адже спочатку йому ледь не ампутували ногу.

Іона зарахували у відділення розвідки 42 окремого дивізіону броні

поїздів в середині червня 1942-го. Цей дивізіон дислокувався в Грузії (Georgia), мав у розпорядженні штабний поїзд і бронепоїзди ‘Залізничник Кузбасу’ і ‘Сибіряк’. Перед дивізіоном восени 1942-го було поставлено завдання прикривати шляху на Моздок (Mozdok) і Беслан (Beslan). Деген став командиром розвідувального підрозділу.

15 жовтня 1942-го він знову отримав поранення під час виконання місії в тилу ворога. Покинувши госпіталь, Деген став курсантом 21 навчального танкового полку в Шулавері (Shulaveri). Пізніше її направили в перше Харківське танкове училище в р. Чирчик (Kharkov Tank School, Chirchik). Він з відзнакою закінчив навчання навесні 1944-го і отримав звання молодшого лейтенанта.

У червні 1944-го Деген потрапив під командування полковника Юхима Евсеевича Духовного (Y. E. Dukhovniy), коли був призначений командиром танка у другій окремої гвардійської танкової бригади. Іон брав участь у Білоруській наступальній операції 1944-го і став командиром танкового взводу. Він командував танковою ротою (Т-34-85) і був гвардії лейтенантом.

Деген говорив, що на полі бою не тільки він один відчував себе ‘смертником’. Багатьом було все одно, де вони зустрінуться лицем до лиця зі смертю — у стрілецькому бою штрафного батальйону або танкової атаки в своїй бригаді. Він був справжнім радянським танковим асом. У період боїв у складі другої окремої танкової бригади його екіпаж знищив 12 танків

ворога, включаючи один ‘Тигр’ вісім ‘Пантер’. Було ліквідовано чотири самохідних гармати, в тому числі одна важка самохідно-артилерійська установка ‘Фердинанд’, кілька кулеметів, мінометів і німецьких солдатів.

Після літа 1944-го в Білорусі (Belarus) та Литві (Lithuania) дивом вижив Деген заробив прізвисько ‘Щасливчик’. За воєнний час він отримав численні опіки і чотири поранення. В ‘нагороду’ від німців йому дісталося 22 осколки і кулі. Він отримав інвалідність після самого важкого поранення 21 січня 1945-го. Деген двічі був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але обидва рази справа обмежувалася тільки орденами. По правді кажучи, домогтися звання йому завадила його єврейська національність.

Спостерігаючи за подвигами лікарів, які рятують поранених солдатів, Іон після війни вирішив сам стати доктором і ніколи не шкодував про свій вибір. Він отримав диплом Чернівецького медичного інституту (Chernovtsy Medical Institute) в 1951-м. Спочатку Деген працював в якості ортопеда-травматолога в Київському ортопедичному інституті, до 1954-го, а потім до 1977-го в різних київських лікарнях.

18 травня 1959-го Іон провів перше в медпрактике оперативне приживлення відокремленою від організму кінцівки або її сегмента. У його випадку мова йшла про реплантації кінцівки – передпліччя. Деген захистив дисертацію під назвою ‘Невільний кістковий трансплантат в круглому стеблі’ і ‘Лікувальну дію магнітних

полів при деяких захворюваннях опорно-рухового апарату’. На його рахунку авторство понад 90 наукових статей.

Будучи ортодоксальним комуністом, Деген почав розуміти, наскільки оманливе марксистсько-ленінське вчення. Він відчував, як рідна держава відкидає його, немов якийсь чужорідний об’єкт, і в 1997-му, у віці 52 років, репатріювався в Ізраїль (Israel). В Землі обітованій він продовжував працювати лікарем-ортопедом більше 20 років. Про своє життя в землі предків Іон розповів у романі ‘З дому рабства’. Його дружина влаштувалася на новому місці архітектором в Єрусалимському університеті, а син, фізик-теоретик, захистив дисертацію в Інституті Вейцмана (Weizmann Institute of Science).

Серед інших творів Дегена, захоплюється літературою на дозвіллі, такі роботи, як «Війна ніколи не закінчується’, ‘Невигадані розповіді про неймовірний’, ‘Іммануїл Великовський’, ‘Спадкоємці Асклепія’ і ін. Його оповідання і нариси друкувалися не тільки в російських та ізраїльських журналах, але і в Україні (Ukraine), Австралії (Australia), США (USA) і ін. країнах.

Одне з найвідоміших віршів Дегена, ‘Мій товариш, в смертельній агонії…’, народилося в грудні 1944-го. Довгий час вірш листувався і передавався з уст в уста, з різними спотвореннями, у різних варіантах. Вірш набуло народний характер, і про авторство ‘невідомого фронтовика’ Дегена стало відомо лише в кінці 1980-х.