Ілля Габай

Фотографія Ілля Габай (photo Ilya Gabay)

Ilya Gabay

  • День народження: 09.10.1935 року
  • Вік: 38 років
  • Дата смерті: 20.10.1973 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Ілля Габай Янкелевич (9.10.1935, Баку — 20.10.1973, Москва). Виріс у патріархальній єврейській родині. У 1962 закінчив Московський педагогічний інститут ім. В. І. Леніна. Викладав літературу — спочатку в провінції, потім у Москві (зокрема, у школі для глухонімих дітей, де розробляв нові методики сурдопедагогіки). Писав вірші і спільно зі своїм другом М. Харитоновим, пробував себе в прозі.

Двічі взяв участь у публічних акціях протесту: «мітинг гласності» 5.12.1965 і демонстрації 22.01.1967. Остання не пройшла йому даром: 26.01.1967 Р. був заарештований. Йому було пред’явлено звинувачення за ст. 190-3 КК РРФСР[10]; кілька місяців провів у Лефортовській в’язниці. Проте в червні був звільнений, а в серпні справу відносно нього було припинено — випадок вкрай рідкісний у політичних справах того часу.

У січні 1968 Р., разом з Ю. Кімом та П. Якіром, склав звернення «До діячів науки, культури, мистецтва», що стало одним з найбільш відомих текстів протестної кампанії, що почалася після «процесу чотирьох». Автори звернення вказують на прямий зв’язок між політичними переслідуваннями в країні і спробами «ресталінізації».

Підпис Р. стоїть під низкою колективних правозахисних документів 1967-1969, зокрема — під листом до Президії Консультативної наради комуністичних і робітничих партій у Будапешті (лютий 1968).

Р., мабуть, був присутній на зустрічах лютого—березня 1968, де обговорювалася ідея інформаційного періодичного правозахисного видання, а пізніше допомагав Н. Горбанівської в її роботі над випусками «Хроніки поточних подій». 3-й номер «Хроніки поточних подій», який готувався відразу після «демонстрації сімох» [11] на Червоній площі 25.08.1968, складений, в основному, силами Р. та його дружини Галини. (Н. Горбаневська не брала активної участі в цьому випуску, так як її власна доля була в цей момент ще неясна.)

Після судового процесу над демонстрантами (жовтень 1968) написав нарис про враження людини, яка три дні простояв біля будівлі суду. Нарис «У закритих дверей відкритого суду» увійшов у книгу Н. Горбаневської «Полудень», присвячену справі про «демонстрації сімох».

Через Григоренко П. і А. Костеріна Р. познайомився і зблизився з активістами кримськотатарського руху — З. Асанової, Р. Кадыевым, М. Джемільовим та іншими. Брав активну участь у справах кримських татар, а також редагував документи руху (зокрема, так звані «Інформації»). Частина обшуків, які проводилися КДБ на квартирі Р. (всього з жовтня 1968 по травень 1969 їх було чотири), мотивувалася саме його контактами з кримськими татарами. 7.05.1969, в день, коли в Ташкенті заарештували П. Григоренко (також «по кримськотатарській справі»), у Р. був произведенпоследний обшук; вилучено, зокрема, велику кількість документів, пов’язаних з кримськотатарським рухом. Незабаром (19.05.1969) він був заарештований за звинуваченням у «наклепі на радянський лад» і етапований на слідство в Ташкент.

В січні 1970 разом з лідером кримських татар М. Джемільовим судимий в Ташкенті. У складі звинувачення — звернення «До діячів науки, культури, мистецтва» і ряд інших правозахисних документів. Ташкентським міським судом (19.01.1970) за ст. 191-4 КК Узрср (190-1 КК РРФСР) засуджений до трьох років позбавлення волі. Термін відбував у колонії в Кемеровській області. У таборі продовжував писати вірші, які вдалося передати на волю. Вони поширювалися в самвидаві і були опубліковані за кордоном.

Перед кінцем терміну Р. був етапований у Москву і допитаний у так званій «справі № 24» (у цій справі, відомому як справа «Хроніки поточних подій», в 1971-1972 був арештований і притягнутий до суду ряд близьких Р. учасників правозахисного руху). За деякими свідченнями, при звільненні Р. змусили підписати заяву про відмову від суспільної активності.

Після звільнення допити по справі № 24″ продовжилися. Через місяць після повернення Р. в Москву, в червні 1972 був заарештований його близький друг П. Якір; незабаром стало відомо, що П. Якір активно співпрацює зі слідством. Р. відмовився підтвердити його показання.

Загроза нового арешту, альтернативою якому, мабуть, могла бути лише еміграція, поведінка П. Якіра на слідстві, загальна атмосфера часу (події 1972-1973 сприймалися багатьма як розгром правозахисного руху) — все це призвело Р. до сильної депресії. 20.10.1973 він викинувся з балкона своєї квартири.

У некролозі, вміщеному В 30-му випуску «Хроніки поточних подій», зокрема, говорилося: «На переконання всіх, що знали його, Ілля Габай, з його високою чутливістю до чужого болю і нещадним усвідомленням власної відповідальності, був уособленням ідеї морального присутності. І навіть його останній, відчайдушний вчинок несе в собі, ймовірно, повідомлення, яке його друзі зобов’язані зрозуміти…»

Заупокійну службу по Р. — невіруючому і самогубці — служили в православній церкві в Москві, в єрусалимській синагозі і в мусульманській мечеті. Прах Р. похований на його батьківщині — у Баку; на могилі встановлено пам’ятник роботи Вадима Сидура.