Ілля Еренбург

Фотографія Ілля Еренбург (photo Ilia Erenburg)

Ilia Erenburg

  • День народження: 26.01.1891 року
  • Вік: 76 років
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Дата смерті: 31.08.1967 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Народився 14 січня (27 н. с. в Києві в родині інженера. Дитячі роки пройшли в Києві, потім сім’я переїжджає в Москву. Тут Еренбург навчається в 1-й Московської гімназії; з шостого класу його виключають за участь у революційній організації більшовиків.

У 1908 був заарештований, у грудні емігрував у Париж, де продовжував революційну роботу, потім відійшов від політичного життя. Звернувся до літературної діяльності: в Парижі випустив збірки віршів «Я бачу» (1911), «Будні» (1913) та ін Перша світова війна вплинула на настрої Еренбурга, підсиливши його скепсис і критицизм, що відбилося в його «Віршах про канунах» (1916), пройнятих очікуванням краху і неминучих соціальних змін.

У 1915 — 17 був кореспондентом газет «Ранок Росії» (Москва) і «Биржевые ведомости» (Петроград). Військові кореспонденції цих років стали початком його журналістської роботи («Обличчя війни», 1920).

У липні 1917 повернувся в Росію, Жовтневу революцію спочатку не зрозумів, сумніви тих років знайшли своє відображення в його віршах, відчував «захоплення і жах перед сучасністю».

Навесні 1921 виїхав за кордон, де написав перший свій твір у прозі — роман «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуренито і його учнів…» (1922). Потім пішли інші романи: «Життя і загибель Миколи Курбова» (1923), «Любов Жанни Ней» (1924) та ін.

1921 — 24 Еренбург живе в Берліні, співпрацює в журналах «Русская книга» і «Нова російська книга», де друкує статті про сучасному російському мистецтві. Публікує книги «Портрети російських поетів» і «А все-таки вона крутиться».

1924 — 26 працює над соціально-психологічними романами «Рвач» (1924) і «В Проточному провулку» (1927).

У 1930-ті поїздки в Іспанію, Німеччину та інші країни Європи переконують його в наступ фашизму, і він зрозумів: «…доля солдата не доля мрійника і …потрібно зайняти своє місце в бойовому порядку». Він активно включається в життя радянської країни, відвідує різні будівництва перших п’ятирічок (1932).

В 1932 — 33 в Парижі написав і опублікував роман «День другий», який переглядає позиції свого колишнього скептицизму.

Роки 1936 — 1939 з кількома перервами провів в Іспанії в якості кореспондента «Известий». «Представительствовал» як радянський письменник-антифашист на міжнародних конгресах в захист культури (1935, 1937), виступив як поет (збірка віршів «Вірність», 1941), як прозаїк ( збірка оповідань, роман «Що людині треба», 1937). У 1940 приступив до роботи над романом «Падіння Парижа».

З початком Великої Вітчизняної війни широку популярність набула його публіцистика: виступав у газетах «Правда», «Известия», «Красная звезда». У дні війни виник задум роману «Буря», який був завершений в 1947 році і отримав Державну премію за 1948. У повоєнні роки опублікував роман «Дев’ятий вал» (1951 — 52), повість «Відлига» (1954 — 56), що викликала гострі суперечки.

У 1958 — 1960 виступав як майстер літературно-критичних есе і літературного портрета («Французькі зошити», 1958; «Перечитуючи Чехова», 1960). Найбільш значний твір останніх років — книга спогадів «Люди, роки, життя», про яку Еренбург сказав: «Вона, зрозуміло, вкрай суб’єктивна, і я ніяк не претендую дати історію епохи… Ця книга не літопис, а радше, сповідь…»

До кінця життя вів величезну громадську діяльність. В. Еренбург помер у Москві 31 серпня 1967.