Григір Тютюнник

Фотографії Михайло Тютюнник (photo Sofiya Tutunnik)

Grigor Tutunnik

  • День народження: 05.12.1931 року
  • Вік: 48 років
  • Місце народження: с. Шилівка, Україна
  • Дата смерті: 06.03.1980 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Після звільнення України від німців, Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ТЕС, на відбудові шахт у Донбасі.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селянській родині. Під час війни жив у свого дядька на Донбасі. Навчався в 1947 році в училищі. Там отримував 700 грамів хліба, що допомогло йому вижити.

Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати та інше. Після звільнення України від німців, Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ТЕС, на відбудові шахт у Донбасі.

Після служби у Військово-морському флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — самого потрібного, виразного, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» в усних розповідях). Період його літературного навчання лишився прихованим від сторонніх очей. Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мова: «Селянка». 1961 — № 5).

Після закінчення Харківського університету в 1962 році Григір Тютюнник вів педагогічну діяльність у вечірній школі на Донбасі. У 1963-1964 роках працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Сито, сито…», «Кленовий пагін». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» друкують новели «Місячна ніч», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудеса», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Григір Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. А. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кинодраматургов і фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

В 1966 році вийшла його перша книжка «Зав’язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Григора Тютюнника, одночасно виділивши його серед творчої молоді. Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 року. 1968 року «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці 1969 року, до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки з’являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народів», «Сільська молодь», «Студентський меридіан») нові твори Григора Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974 рік). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 році (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Видаються збірки «Батьківські пороги», «Горизонт» (Київ, 1972, 1975), «Отчі пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори Ст. Шукшина[6]: у 1978 році у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповість «Калина червона», він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та інші. На початку 1970-х років Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973 рік), які по-новому розкрили талант письменника.

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» 1979) Григору Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 року. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі.

У 1989 році його творчість була посмертно удостоєно Державної премії ім. Т. Р. Шевченка.