Габріель Витткоп

Фотографія Габріель Витткоп (photo Gabrielle Wittkop)

Gabrielle Wittkop

  • День народження: 27.05.1920 року
  • Вік: 82 роки
  • Місце народження: Нант, Франція
  • Дата смерті: 22.12.2002 року
  • Громадянство: Франція

Біографія

Французька письменниця. Темами своїх книг обрала маргінальні сторони людського існування. Найбільш відомий твір — написана у формі щоденника паризького антиквара повість «Некрофіл» (1972), від першої особи розповідає про сексуальні пригоди цього любителя мертвої плоті.

Габріель Витткоп, в дівоцтві Менардо (Ménardeau), народилася 27 травня 1920 року в Нанті, Франція. У віці чотирьох років вона вже вміла читати, в шість — вивчала класиків французької літератури, благо її батько мав багату бібліотеку. Школу Габріель не відвідувала, займаючись самоосвітою аж до початку Другої світової війни (особливий інтерес у майбутньої письменниці викликала література XVIII століття).

У роки окупації Габріель Менардо познайомилася в Парижі з німцем Юстасом Францем Витткопом, дезертировавшим з армії, і допомогла йому уникнути арешту, укривши від нацистів. Незважаючи на його гомосексуальність і більш ніж двадцатилетнию різницю у віці, вони одружилися, і по закінченні війни у 1946 році перебралися до Німеччини.

У 1966 році Габріель Витткоп публікує свою першу, написану по-німецьки роботу «Т. Е. А. Гофман саморазоблачениях і образотворчих документах» (ньому. E. T. A. Hoffmann in Selbstzeugnissen und Bilddokumente), присвячену Гофману, і з цього часу активно співпрацює з газетами і журналами, включаючи такі провідні видання Frankfurter Allgemeine Zeitung. У 1972 році в невеликому французькому еротичному видавництві виходить перша повість Витткоп «Некрофіл», в якій письменниця звертається до тем смерті, і сексуальний потяг до трупів. Витткоп багато подорожує по світу, результатом цих поїздок стають повість «Смерть С.» (1975) і роман «Білі раджі» (1986). «Смерть С.» — це співзвучна новелі Томаса Манна «Смерть у Венеції» історія британського гомосексуаліста, вмираючого в борделях Бомбея.

У 1986 році добровільно йде з життя чоловік письменниці Юстас Витткоп, довгий час страждав хворобою Паркінсона. Це подія Габріель Витткоп описує у своїй книзі «Хемлок, або Отрути» (1988). У 2001 році на свій 81-й день народження Витткоп, хвора на рак легенів, приймає рішення покінчити з собою. У листі до свого видавця вона так говорить про це рішення: «Я збираюся померти, як і жила, як вільна людина… Я — вільна людина, а в наші часи таких небагато. Вільна людина не женеться за успіхом». Габріель Витткоп пішла з життя з власної волі 22 грудня 2002 року у Франкфурті-на-Майні.

Російські переклади

Російські переклади художніх творів Витткоп з’явилися через почтигод після її смерті. Восени 2003 року на 61-му номері «Митиного журналу» були опубліковані дві повісті письменниці «Некрофіл» і «Смерть С.». Разом з романом «Вбивство по-венеційськи» та двома оповіданнями із збірки «Сон розуму» ці повісті увійшли в книгу творів Габріель Витткоп, видану Kolonna publications у 2005 році. Публікація книги викликала певний резонанс, часом рецензенти приходили до самих несподіваних висновків, наприклад, таким:

Можливо, після вашої смерті з вами спробують познайомитися. Можливо, вас полюблять…

У 2006 році у тому ж видавництві вийшов ще один збірник робіт письменниці, в нього увійшли повісті «Торговка дітьми» та «Пристрасний пуританин». У 2007 році вийшов російський переклад роману «Кожен день — падаюче дерево».