Федот Кузмичев

Фотографія Федот Кузмичев (photo Fedot Kuzmichev)

Fedot Kuzmichev

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Кузмичев (Кузьмічов) Федот Семенович (1799-1860?), письменник. Син кріпака.

    У 13-річному віці прийняв участь в Бородінській битві (в складі Московського ополчення), в закордонних походах 1813-14 (у Німеччині та Франції). Після повернення на батьківщину — дворовий княжни А. М. Голіциної, у якій тривалий час залишався служити і після отримання вільної (1830 або 1831), приписавшись до міщанському стану. Жив у Москві і Підмосков’ї. Писати почав з 1824, інтенсивно друкуватися — із н. 30-х, самостійно видавав і продавав свої твори. Стверджуючи, що до цього його спонукали «любов, свобода, честолюбство і непреоборимое бажання прославити своє нікчемне ім’я» («Картини моєї юності», написані в н. 30-х; опубл.: М., 1844), випустив понад півсотні книг на різні теми і в різних

    жанрах. Їх об’єднує заявлений вже в цій книзі образ автора, «сина природи», як називав себе Кузмичев, прагне, однак, «до великої науки… пізнання Створив природу» («Шлях до щастя…») і бажає приносити «в промовах пристойних / користь для простих умів» («Златолавровый вінок..»). У своїх численних побутових оповіданнях, зазначених простодушної позицією оповідача, Кузмичев широко використовує як сатиричні, так і казкові прийоми і мотиви («Сліпий на горі, або Бесчеловечие жебраків», М., 1834, — з докладним описом ярмарки; «Сільський чаклун, або Селянське весілля», М., 1853; «Наречений під замком», М., 1840)

    Явне пристрасть до виключного породжує своєрідний у Кузмичева жанр побутової фантастики, часто викликає не передбачуваний автором комічний ефект: «Ночі зайдиголова, або Фантастичні чудеса в явищах» (М., 1844), «Дочка розбійниця, або Коханець в бочці. Нар. переказ з часів Бориса Годунова» (М., 1839; 7-е изд., М., 1858, — найбільш відома з книг Кузьмичова); нерідко включаються риси притчі або байки: «Дівиця Сидячка і дружина Ліжечка» («морально-сатирична казка»), «Байки. Сварка музичних інструментів» (обидві — М., 1834). Сочетаниесентиментальной і пишномовно-книжної лексики (в релігійно-патріотичних відступах) з розмовної промовою і просторечием у побутових картинах, жанрових сценах («Дочка розбійниця…», «Москворецкие рибалки, або Роззяви на Кам’яному мосту», М., 1834) створює характерну для книг Кузмичева стилістичну строкатість.

    З центральним для самосвідомості Кузмичева історичною подією — Вітчизняною війною 1812 — пов’язаний цілий ряд його книг, об’єднаних багаторазово повторюваним сюжетом — сільська ідилія, зруйнована війною; побачені очима «самовидця» «Картини Бородінської битви» (М., 1839), «Ратник на московських руїнах у 1812 р. …» (М., 1842), «Ратник за границею, або Розповіді, як у Німеччині брали російських солдатів у 1813 і 1814 рр.» (М., 1843), «драматична вистава» «Втеча французів у 1812 р.» (М., 1843; включає безліч «російських пісень»; серед дійових осіб — сам Кузмичев, його мати, батько). Про перемоги російської зброї він говорив, звертаючись і до іншого історичного матеріалу («Ніч у граді Арзеруме…», М., 1829, і примикає до неї «Знаменитий день у граді Арзеруме…», М., 1830). Вірою у приналежність до обраного православному народу пройняті його «повчальні» книги релігійно-морального змісту: прозова «поема в 4 піснях» «Врятована Ніневія пророцтвом Іони» (М., 1831), «Шлях до щастя, або Повчальні бесіди про освіту розуму і серця» (2-е изд., М., 1848), «Небесне знамення, або Величне сівши. сяйво над Москвою» (М., 1848). Постійні мотиви у них — страх перед прийдешніми катаклізмами, надія на провидіння, віра в швидке і обов’язкове відплата, заклики до шанування батьків, викриття лицемірства і т. д. — чи не весь комплекс народно-традиційного свідомості.

    У літературному відношенні з книг Кузмичева виділяються автобіографічні «Картини моєї юності», пройняті безпосередньо поезією дитинства, сімейних відносин, добрим гумором.