Еліза Ожешко

Фотографія Еліза Ожешко (photo Elisa Orzeszkowa)

Elisa Orzeszkowa

  • День народження: 06.06.1841 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Милковщизна, Польща
  • Дата смерті: 17.05.1910 року
  • Громадянство: Польща

Біографія

народилася в родині багатого і утвореного поміщика. Вихована на читанні польських просвітників, французьких енциклопедистів і англійських позитивістів (Р. Бокль, Р. Спенсер і Д. С. Мілль), вона увійшла в літературу як поборниця демократизму, гуманності та технічного прогресу. Вже у першому творі — в оповіданні про смерть закоханої селянської пари «В голодні роки» (1866) — пролунав звернений заклик до письменників спуститися до соціальних низів. Але захопила Ожешко рух позитивістів надовго обмежило її письменницькі інтереси світськими салонами і конторами ділового світу.

Ранні твори Ожешко — це найяскравіші зразки тенденційною позитивістської прози, просякнуту резонерством і назидательностью. Молода письменниця з жаром батожила порочність традиційного виховання («Щоденник Вацлави», 1867), господарську непристосованість і неробство шляхти, ускорявшие її розорення («Елі Маковер», 1875; «Сім’я Брохвичей», 1876). Мішенню її гнівних нападок були тупість провінційного міщанства («В клітці», 1869), станова пиха і моральна нерозбірливість аристократії («Помпалиньские», 1876) і т. д. Як у публіцистиці, так і в багатьох повістях і романах вона відстоювала ідеї емансипації жінок («Марта», 1873, та ін). Письменниця цікавилася становищем євреїв в Польщі і крім низки оповідань написала на цю тему роман «Меїр Езофович» (1878), отримав, як і «Березня», загальноєвропейську популярність.

Розлад між позитивістською вірою в благотворність буржуазних перетворень і дійсними враженнями письменниці від життя, який загострився наприкінці 70-х років, привів до творчого перелому, коли вона від вихваляння благ буржуазної цивілізації перейшла до її критики. На распространениесоциалистических ідей Ожешко відгукнулася цілим циклом романів («Примари», 1880, та ін). Відкидаючи соціалістичні ідеї, вона разом з тим з повагою відгукувалася про самопожертву нового покоління бунтарів, мріяли про суспільну перебудову. Загострення класової боротьби знову привернув увагу Ожешко до життя низів, і насамперед білоруських селян, трагедію яких вона розкрила у своїх знаменитих повістей «Низини» (1884), «Дзюрдзи» (1885) і «Хам» (1886). З зміною ставлення до дійсності іншою стала й поетика Ожешко: з її прози зникають схематизм, ілюстративність і моралізаторство, підвищується об’єктивність показу героїв, пластичність малюнка, психологічна глибина і тонкість окреслення характерів.

Всі ці зміни яскраво проявилися в романі «Над Німаном» (1887), який став синтезом найвищих творчих досягнень письменниці і одним з кращих творінь польського критичного реалізму. Піднесеність думки і драматизм сюжету, колоритні типи звироднілої аристократії, скупих поміщиків і працьовитих хліборобів, всебічне і детальне зображення господарського укладу, помісного та сільського побуту, барвисті жанрові сценки і чарівний білоруський пейзаж — все це, насичуючи роман поетичної задушевністю, надає йому й

479

епічний розмах. У цьому найбільш толстовському зі своїх творів Ожешко охопила всю послереформенную польську життя на принеманских землях.

Підйом патріотичних настроїв у польському суспільстві перекреслив колишню позитивну реакцію на події 1863 р., і Ожешко, чуйна до змін у суспільній свідомості, віддала першу данину пам’яті повстанців, з якими її зв’язували у дні минулого боротьби і тривожні надії діяльної учасниці цього руху, і горе поразки. Ставлення до традицій повстанців 1863 р. романістка робить тепер мірилом моральної і громадянської цінності людини. «Над Німаном» закінчується примиренням ворогуючих сторін на основі вірності традиціям шляхетського визвольного руху.

Засудження міської культури, морально растлевающей людей, такою, що калічить їх душі і життя, і засудження буржуазних відносин пронизує майже всі пізніші романи Ожешко. Кращим із останніх її творів визнано збірку оповідань «Gloria victis» (1910). Згадуючи про героїзм повстанців 1863 р., вона пов’язує патріотичний ідеал з боротьбою за свободу народу і соціальну справедливість.

Головною заслугою Ожешко перед польською літературою була розробка жанру соціально-побутового роману. Її творчість сприяло розвитку зв’язків польської літератури з французької, чеської, російської, української, білоруської та іншими литературами. В роки свого розквіту реалістичного таланту Ожешко підтримувала контакт з Салтиковим-Щедріним та, мабуть, не менше Пруса сприяла впровадженню у вітчизняне мистецтво відкриттів Л. Товстого. Створені нею картини «із різних сфер» білоруської життя, особливо селянській, стали пізніше, на початку XX ст., для білоруських письменників своєрідною школою реалістичного майстерності.

В ідейно-творчої еволюції Ожешко особливо помітно перетин двох ліній польського літературного розвитку — шлях, по якому йшли «непримиренні», і шляху, пройденого позитивістами, що подолали свою обмеженість. На стику цих шляхів і народжувалися найбільш значні твори польського критичного реалізму, у тому числі створені Сенкевичем і Прусом.