Борис Акунін

Фотографія Борис Акунін (photo Boris Akunin)

Boris Akunin

  • День народження: 20.05.1956 року
  • Вік: 60 років
  • Місце народження: Зестафоні Грузія
  • Громадянство: Грузія
  • Оригінальне ім’я: Григорій Шалвович Чхартішвілі
  • Original name: Grigory Shalvovich Chkhartishvili

Біографія

Твори Бориса Акуніна переведені у багатьох країнах. В даний час готується екранізація кількох романів про Ераста Петровича Фандоріна.

Для початку — біографічна довідка про пана Чхартішвілі, більш відомому широкому колу як Борис Акунін. Японіст, літературознавець, перекладач Григорій Шалвович Чхартішвілі народився 20 травня 1956 року в Грузії. Але його цілком можна назвати грузином якщо не московського розливу як називав себе Булат Окуджава, то, принаймні, московської витримки. Батько його був артилеристом, мати вчителем російської мови і літератури. Чхартішвілі живе в Москві з дворічного віку, вчився у двох школах. У ранньому дитинстві прочитав кілька японських книжок, а в юності вперше побачив японський театр Кабукі — і захворів Японією. Захоплення привело до того, що він вступив на історико-філологічне відділення Інституту країн Азії і Африки МДУ і присвятив життя вивченню японської літератури і культури. Займався перекладами з японського і, рідше, з англійської. Перекладав твори Юкіо Місіми, Малкольма Бредбері, Кобо Абе. До тих пір, поки не став вільним художником, працював у журналі ‘Іноземна література», був заступником головного редактора. Покинув цю посаду в 2000 році. У журналах публікувалися блискучі есе Чхартішвілі — одне з них удостоєно премії журналу ‘Прапор’. Працював в Гільдії перекладачів, є одним з її батьків-засновників. Але це — до народження Бориса Акуніна. Він з’явився на світ одразу бородатим чоловіком квітучого віку, близько 1998 року — більш точно сказати важко. З’явився, як не дивно, випадково. Як-то пан Чхартішвілі переклав для видавця Ігоря Захарова біографію королеви Великобританії Єлизавети II. А через деякий час, як свідчить видавець, Гриша подзвонив і боязко так сказав: ‘Я тут детектив написав…’ І ось, першого квітня 1998 року виходить перша книга Б. Акуніна, в яку увійшли два романи ‘Азазель’ і ‘Турецький гамбіт’. Однак спочатку книгу розкуповувати не поспішали. Виявилося, що в тому була вина видавця: акунінській дебют був зіпсований поганим дизайном обкладинки. Недоладна зелена обкладинка, на якій були зображені карти, кривава рукавичка і що-то в тому ж роді, приваблювало любителів вульгарного чтива, тих самих ‘як би детективів’, що випікаються численними тиражами. Однак вони, погортавши книжку біля прилавка, відкладали її в бік: мова якийсь старомодний, немає ніяких бійок і еротики — кому така тяганина потрібна? А, як раз, тих читачів, для яких книга призначалася, відлякувала помітна і вульгарна обкладинка. Як тільки виник фірмовий стильний дизайн книг про Фандоріна — обкладинка з колажами робіт німецького художника Макса Ернста, — автор і читач ‘знайшли один одного’.

Багато критиків вважають, що таємниця навколо цього імені Бориса Акуніна — продуманий хід. Неймовірно часто у зв’язку з цим ім’ям звучать слова ‘комерційний проект’, ‘краща реклама’, ‘рекламна акція’, ‘розкручений’ і т. п. Але псевдонім — в першу чергу необхідність. Адже Акунін — це зовсім інша людина, вже не Чхартішвілі. Чхартішвілі ніколи не писав детективних романів! Їх писав і пише Акунін. Так як особливо захоплюємося психологією, спробуємо, за допомогою деяких даних, охарактеризувати особистість Григорія Чхартішвілі.

Отже, пан Чхартішвілі. Надійний і суперечлива людина. Розумний, спритний, винахідливий, оригінальний. Володіє великим запасом енергії, завзятістю. Темпераментний і свавільний, запальний, але відхідливий. Домагається успіху, якщо йому в цьому не заважають. Володіє почуттям гумору. Лукавий і хитрий. Інтелектуал, велика жага до знань, знає нескінченно багато речей. Винахідливий до крайності і здатний вирішити найбільш важкі проблеми з дивовижною швидкістю. Володіє здоровим глуздом і чудовою здатністю обдурити людей. Хіба всього цього не відчувається між рядків у книзі? Романи, які ми читаємо, ‘жарт’ лише умовно, так захотілося письменнику, з такого кута йому зручніше ‘підбиратися’ до своїх героїв. Якщо б всі російські письменники так розважалися і розслаблялися, то наша література вийшла на якісно новий рівень!

Так, псевдонім — вправна гра, цікава Чхартішвілі. 1956 рік — рік народження Чхартішвілі — рік Мавпи, 1998 — рік народження Акуніна — рік Тигра. Мавпа не піддається магнетизму Тигра, над яким сміється. Ось і Чхартішвілі каже в інтерв’ю журналу ‘Вогник’: — Я люблю грати. Коли був молодший, грав у карти. Потім став грати на комп’ютері в стратегії. А потім виявилося, що твір детективних романів — справа ще більш захоплююче, ніж ігри з комп’ютером… Коли я працював над ‘Письменником і самогубством’, книгою дуже похмурою по темі, депресивної, я відчував, що часом починаю задихатися. Треба було робити перерви. І я тричі переривався і написав три перших детективних роману. Це було як ковток свіжого повітря. До того ж мені це було цікаво з літературної точки зору, адже в російській літературі начисто відсутня белетристичний жанр. Є чи література, яка прагне до неба, або література, яка порпається в багнюці. А посередині порожнеча. <…> З радянських часів я знаю тільки один повноцінний белетристичний роман — ‘Два капітана’ Каверіна. Але він занадто товстий і зі зрозумілих причин перевантажений ідеологією.

Інтерв’юер дивується словами про те, що твір детективних романів — щось на зразок хобі. Так, хобі, а перевертання гір документів у архівах: листи, списки, газети, спеціальна література, — одна з найулюбленіших його сторін…

Коли ще нікому не було відомо, хто такий Акунін, робилися найнеймовірніші припущення. Називалися різні імена аж до Євгена Примакова і Володимира Жириновського: читачі перебували в розгубленості. Дійсно, відомо, що і Примаков, і Жириновський за освітою сходознавці, але якщо б це було єдине умова для написання таких романів! Треба вміти не тільки містифікувати, але і складати красиво, з витонченістю, з неповторним стилем, майстерно виробляючи сюжет і персонажів. Навряд чи ці люди змогли б так писати. Але зате це може Акунін, справжнє ім’я якого тепер уже всім відомо. Сам Чхартішвілі з деяким збентеженням, як будь-інтелігент, ввязавшийся в інтригу, визнається: Взагалі ця історія з псевдонімом була затіяна не для того, щоб влаштовувати містифікацію. Псевдонім мені знадобився тому, що цей вид письменництва дуже несхожий на всі мої інші заняття. Коли сідає за комп’ютер Акунін і починає бити по клавіатурі, у нього думка не так працює, як у Чхартішвілі, що пише статтю або есе. Ми дуже різні. Акунін істотно добрішими мене. Це по-перше. По-друге, на відміну від мене він ідеаліст. І, по-третє, він твердо знає, що Бог існує, в чому я йому заздрю. До того ж мені не слід було писати детективи під власним прізвищем ще й тому, що товарознавці в магазинах не змогли б вимовити прізвище Чхартішвілі. Справді: коли прізвище на слуху, її легко перебріхують.

Взагалі, Аку-нін по-японськи означає ‘поганий людина’, ‘негідник’. А деякі бачать в поєднанні Б. Акунін деяку знущання над знаменитим російським революціонером і одним з найбільших теоретиків анархізму Михайлом Олександровичем Бакуніним. Що ж, може бути. Однак Акунін захоплюється працями німецького філософа Фрідріха Ніцше боровся проти плебсу, загрозливого, як він вважав, всього благородного і високого. Бакунін був затятим противником марксизму — вчення, який стверджував перехід до комунізму, тобто знищення приватної та утвердження суспільної власності. Виходить, що є якась схожість в ідеях.

Є версія людей, які знають японську мову — баку-нін — людина, що ховається за ширмою. Однак усі ці припущення відступають на другий план після виходу пропущеного роману про Фандоріна «Алмазна колісниця»…

«…він, звичайно, акунін, але аж ніяк не слабак. — Хто-хто? — насупив брови Фандорін, почувши незнайоме слово. — Акунін — це як evil man або villain, — спробував пояснити Асагава. — Але не зовсім… Мені здається, в англійській мові немає точного перекладу. Акунін — це злодій, але це не дрібна людина, це людина сильна. У нього свої правила, які він встановлює для себе сам. Вони не збігаються з приписами закону, але за свої правила акунін не пошкодує життя, і тому він викликає не тільки ненависть, але й повагу…».

Можливо, одна з причин того, що цей роман вийшов пізніше всіх інших, тоді як Фандоріну тут всього двадцять два, — це саме пояснення. Акунін не хотів розкривати раніше часу всі свої таємниці. Не залишається сумнівів в любові людини до містифікації!