Богоміл Райнов

Фотографія Богоміл Райнов (photo Bogomil Raynov)

Bogomil Raynov

  • День народження: 19.06.1919 року
  • Вік: 87 років
  • Місце народження: Софія, Болгарія
  • Дата смерті: 08.06.2007 року
  • Громадянство: Болгарія

Біографія

Богоміл Райнов був один з найбільших болгарських інтелектуалів — багата, складна, драматична особистість, творча постать якого не має аналогів в нашій культурі».

Є сином академіка Миколи Райнова, від якого відрікся у 50-х роках, і братом скульптора Бояна Райнова.

В 1941 році вийшла перша книга віршів Богомила Райнова. Навчався на філософському факультеті Софійського університету. У 1944 році вступив до Болгарської робітничої партії (комуністів). З 1953 по 1960 рік) працював у Парижі на посаді болгарського аташе по культурі.

Величезною популярністю в Болгарії і соціалістичних країнах користувалися книги про розвідника Емілі Боеве й інспектора карного розшуку майора Петра Антонова. Книги Райнова неодноразово перевидавалися в Болгарії величезними тиражами і переводилися. Гонорари Райнова були так великі, що часом його партвнески у багато разів перевищували оклади маститих професорів.

Богоміл Райнов — автор декількох дослідних праць у галузі літературознавства. Одна з таких кн

іг — «Чорний роман» (1970), у якій дослідив феномен детектива і шпигунського трилера. У своїх книгах давав багато оригінальних описів відомих міст, таких як Венеція, Женева, Лозанна, Париж, Копенгаген, Лондон. Деякі стали настільки знамениті, що використовуються вже в процесі навчання в російських школах. Найвідоміше опис-характеристика належить Венеції: «Венеція руйнується. Руйнується вся, повільно і невблаганно, роками — від води, від цієї неубутною вологи, якою просякнуте тут рішуче все. Може, це від моєї сірості, але, коли я рухаюся серед цих пам’яток, я відчуваю не стільки велич минулого, скільки те, що воно проходяще. Поїдені вогкістю позеленілі фасади, розсипаються камені, все в тріщинах, готові ось-ось обрушиться стіни, покручені плити мармурових підлог, хитні у тебе подногами. Руйнування і тлін під запаморочливо красивою оболонкою, смерть всілася в цьому прекрасному тілі і гризе його зсередини, щоб залишити один скелет».

У самій Болгарії ставлення до Райнову досі залишається неоднозначним. Багаторічний заступник голови Спілки болгарських письменників і член ЦК БКП, він зіграв важливу роль у насадженні соціалістичного реалізму в болгарській літературі та ідейному розгром у 50-х роках ідеологічно далеких болгарських діячів культури, таких, як художник Олександр Жендов, поети Христо Радевски і Атанас Далчев, та інших. Відомий болгарський літературний критик Борис Делчев у своєму щоденнику називає його «первостатейным негідником і полемістом», «людожером», «правою рукою культу і його ударною силою, одним з моральних вбивць Жендова». Болгарська поетеса і перекладачка Невена Стефанова назвала його «т

алантливым угодником». Письменник Радою Ралин дав йому відоме прізвисько «Погодил Номерайнов». Після смерті Райнова були опубліковані його книги «Світло нашої землі» та «Лист мерця», що містять грубі нападки на Жендова, Делчева і Ралина.

При цьому разом з художником Светліном Русєва брав участь у відборі й покупці картин для Національної галереї зарубіжного мистецтва (про це — його роман «Дивне це ремесло»), на що були виділені гроші за наполяганням Людмили Живкова, голови Комітету по мистецтву та культурі.

Державні нагороди

1959. Орден Кирила і Мефодія 1 ступеня.

1965. Заслужений діяч культури Болгарії.

1969. Димитрівська премія (за роман «Пан Ніхто»).

1971. Народний діяч культури Болгарії.

1976. Герой Соціалістичної Праці НРБ.

1979. Орден Георгія Димитрова.

1989. Орден «13 століть Болгарії».