Берта Зуттнер

Фотографія Берта Зуттнер (photo Bertha Suttner)

Bertha Suttner

  • День народження: 09.06.1843 року
  • Вік: 71 рік
  • Місце народження: Прага, Чехія
  • Дата смерті: 21.06.1914 року
  • Громадянство: Австрія

Біографія

В останні роки в житті Зуттнер було чимало щасливих і трагічних подій. У німецькій націоналістичній пресі її називали «фурією пацифізму», в мілітаристських колах Австрії «изменницей». «Під градом нечуваних звинувачень, яких не доводилося чути ні одного з її соратників, баронеса показала всім приклад мужності і безмежної відданості справі», – писав Ірвін Абраме.

Берта фон Зутнер, австрійська письменниця і пацифістка, уроджена Берта Софія Фелічіта Кінскі, народилася в Празі (що входила тоді до Австро-угорської імперії), в родині австрійського фельдмаршала графа Йозефа Франса Кінскі фон Шиник унд Теттау, який помер незадовго до народження дочки, і його дружини Софії Вільгеміни (уродженої фон Кернер), дочки кавалерійського офіцера. Більша частина часу і грошей йшла у Софії Вільгеміни на поїздки по курортах і азартні ігри в казино; тому Берта росла в Парижі, Венеції, Баден-Бадені, інших європейських містах, побіжно говорила англійською, французькою та італійською мовами, перезнайомилася з багатьма відомими людьми. Коли Берті виповнилося 30 років, її мати встигла остаточно розтратити сімейний стан.

Після невдалої спроби стати професійною співачкою Берта найнялася гувернанткою до чотирьом дочкам віденського сімейства Зутнер і незабаром закохалася в одного з трьох синів – барона Артура Гундаккар фон Зутнера. Однак фінансове становище Зутнеров залишало бажати кращого, і батьки сподівалися поправити справи, вигідно одруживши Артура. Тому, зіткнувшись з протидією сімейства Зутнер, Берта в 1876 р. переїжджає в Париж і стає економкою і особистим секретарем у Альфреда Нобеля. Але через кілька днів Нобель їде у справах до Швеції, а Берта, з туги по батьківщині і своєму коханому, повертається до Відня, де потай від батьків виходить заміж за Артура.

Наступні дев’ять років Зутнеры проводять у Росії, на Кавказі, де у Берти були друзі, дають приватні уроки мови і музики, починають цікавитися сучасною європейською культурою і політикою і приходять до переконання, що прогрес людства без здорового глузду і освіти неможливий. Коли між Росією і Туреччиною 1877 р. почалася війна, Артур фон Зутнер став писати репортажі з театру військових дій в віденські періодичні видання. Популярність статей чоловіка надихнула взятися за перо і Берту. Вона публікує оповідання, есе, статті, у співавторстві з Артуром – чотири романи, написаних в натуралістичному ключі під впливом Еміля Золя.

Після повернення родини Зутнер у Вену (1885) Берта продовжує в художніх творах висловлювати свої політичні та суспільні погляди. Так, «Погана людина» («Ein schlechter Mensch», 1885) присвячений вільнодумству, «Даніела Дормес» («Daniela Dormes», 1886) – дарвінізму і антисемітизму, «Світське життя» («High Life», 1886) – питань демократії і прогресу, «Перед штормом» («Vordem Gewitter», 1894) – ідеям соціалізму, «Опис однієї душі» («Inventarium einer Seele», 1883) – суспільного прогресу, до якого, на думку автора, можна прийти, відстоюючи інтернаціоналізм і світ.

У 1886…1887 рр. Зутнеры живуть в Парижі, де Берта знову зустрічається з Альфредом Нобелем, який вводить її в коло провідних політичних і літературних діячів того часу. Зутнеров вразили мілітаристські настрої парижан, які мріяли про реванш за поразку Франції у франко-прусській війні 1870…1871 рр. У цей час Зутнеры виявляють жвавий інтерес до діяльності Асоціації світу і міжнародного арбітражу, що базується в Лондоні для мобілізації суспільної підтримки міжнародного суду, створеного для мирного вирішення міжнародних конфліктів. «Ця інформація абсолютно потрясла мене», – згадувала згодом З. Вирішивши відгукнутися на нові ідеї, вона пише «Епоху машин» («Das Maschinenzeitalter», 1889), де виступає з критикою націоналізму і мілітаризму.

У 1889 р. виходить книга З. «Геть зброю!» («Die Waffen nieder»), що розповідає про життя молодої жінки, доля якої була понівечено європейськими війнами 60-х роках XIX ст. У романі містяться не тільки пацифістські міркування, але і «запам’ятовуються сцени жахливих побоїщ». На думку критика Ірвіна Абрамса, висловлену в 1962 р. в «Джорнал оф сентрал юропиен аффэрз» («Journal of Central European Affairs»), батальні сцени роману З. «не поступаються аналогічним епізодами з книг більш пізнього часу».

Роман «Геть зброю!» змусив говорити про письменницю як про провідному борця за мир. Цю книгу цитували в австрійському уряді, передруковували в газетах і перекладали багатьма мовами; «Геть зброю!» високо цінував Лев Толстой. Для багатьох прихильників миру роман став символом політичної безкомпромісності. Сучасні критики порівнюють його вплив впливом знаменитої книги Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома».

Популярність роману дозволила письменниці встановити контакти з європейськими групами борців за мир. У 1891 р. З. присутній на першому в своєму житті конгресі миролюбних сил, організованому в Римі Міжпарламентським союзом. У тому ж році вона заснувала Австрійське товариство світу, яке стало першою пацифістської організацією країни за всю історію її існування. У 1892 р. З. стає членом-засновником Бернського бюро миру, організації, покликаної координувати діяльність пацифістських груп, що створюються у багатьох країнах Європи. Протягом 20 років вона виконує обов’язки віце-президента цього Бюро.

90-ті роки XIX ст. стали періодом різкого наростання мілітаризму; З. брала участь у роботі численних конференцій миролюбних сил, причому часто виявлялася єдиною жінкою-делегатом. На Конференції миролюбних сил в Гаазі (1899) вона відкрила салон, який відвідували багато знамениті представники 26 країн-учасниць. У ці роки З. також пише статті, редагує пацифістський журнал, виступає з лекціями.

У часи, коли жінки майже не брали участі в громадському житті, З., активний борець за мир, здобула загальну повагу, в т. ч. і Альфреда Нобеля, з яким вона листувалася, інформуючи її про діяльність пацифістських організацій та агітуючи жертвувати кошти на миротворчу діяльність. У 1893 р. Нобель пише З. про свої плани «виділити частину стану для премії… яка буде присуджуватися тим, чиї зусилля можуть сприяти досягненню миру в Європі». «Обов’язково зробіть це, прошу Вас», – відповідала вона.

Після смерті чоловіка в 1902 р. З. продовжує активну пацифістську діяльність, здійснює турне по США і Німеччини, виступаючи з лекціями (1904…1905), зустрічається з президентом США Теодором Рузвельтом, сприяє створенню Комітету англо-німецької дружби.

У 1905 р., коли З. отримала Нобелівську премію миру, вона разом з Фредеріком Пассі очолювала рух прихильників миру європейських країн. У своїй Нобелівській лекції З. говорила про варварство будь-якої війни, неминучості моральної деградації, а також про необхідність створення міжнародного третейського суду та міжнародного арбітражу для збереження миру на землі. «Питання про те, що повинно переважати у відносинах між державами: груба сила або закон, стає найбільш животрепетних в наше багате подіями час. Рішення цієї проблеми залежить від того, якою ми хочемо бачити Європу: в купах руїн або ж, якщо вдасться уникнути конфронтації, мирної і квітучою», – сказала вона.

Після отримання Нобелівської премії популярність З. як письменника й оратора зросла ще більше. Вона публікує численні статті, пише роман про проблеми світу і жіночого руху «Думки людства» («Der Menschheit Hochgedanken», 1911). У своїх лекціях З. попереджала про небезпеку мілітаризації Китаю, рішуче виступала проти будівництва військових літаків, закликала до об’єднання країн Європи як єдиної альтернативи війні. У 1912 р. З. зробила другу поїздку в США з циклом лекцій. В серпні 1913 р. вона звернулася з вітальною промовою до делегатів Гаазького міжнародного конгресу миролюбних сил.

В останні роки в житті З. було чимало щасливих і трагічних подій. У німецькій націоналістичній пресі її називали «фурією пацифізму», в мілітаристських колах Австрії «изменницей». «Під градом нечуваних звинувачень, яких не доводилося чути ні одного з її соратників, баронеса показала всім приклад мужності і безмежної відданості справі», – писав Ірвін Абраме. Вона була удостоєна високого звання почесного президента Міжнародного бюро миру в Берні, обрана членом консультативної ради Фонду миру Карнегі в США.

Відмовившись від операції з приводу злоякісної пухлини, З. померла в червні 1914 р., всього за півтора місяці до початку першої світової війни.