Бенедикт Лівшиць

Фотографія Бенедикт Лівшиць (photo Benedikt Livshits)

Benedikt Livshits

  • День народження: 06.01.1887 року
  • Вік: 51 рік
  • Місце народження: Одеса, Україна
  • Дата смерті: 21.09.1938 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

У 1909 брав участь у журналі Н. С. Гумільова «Острів», в 1910 три його вірші були надруковані в петербурзькому журналі «Аполлон», у 1911 р. в Києві вийшла перша збірка поета «Флейта Марсія» (знищений цензурою, отримав позитивну оцінку Ст. Брюсова та М. Гумільова).

Навчався на юридичному факультеті у Новоросійському (Одеському) та Київському університетах (закінчив у 1912, жив у Києві і наступні десять років). У 1909 брав участь у журналі Н. С. Гумільова «Острів», в 1910 три його вірші були надруковані в петербурзькому журналі «Аполлон», у 1911 р. в Києві вийшла перша збірка поета «Флейта Марсія» (знищений цензурою, отримав позитивну оцінку Ст. Брюсова та М. Гумільова).

Взимку 1911 Лівшиць через художницю Олександру Екстер познайомився з братами Бурлюками, разом з якими організував творчу групу «Гілея» (пізніше — гурток кубофутуристів, до якого примикали Ст. Хлєбніков, О. Кручених, В. Маяковський). Друкувався у збірниках «Садок Суддів», «Ляпас суспільному смаку», «Дохла місяць», «Ричить Парнас» і ін. Власну творчість Лівшиця, однак, далеко від стилю Хлєбнікова або Кручених — це гранично насичені метафорикою вірші вишуканої форми, що імітують стиль Малларме; у текстах 1913-1916 рр. важливу роль відіграє образ Петербурга (цикл «Болотна медуза», де в складному історіософському контексті представлені різні архітектурні та природні пам’ятки міста наНеве). За оцінкою К. І. Чуковського, Лівшиць — «естет і таємний парнасець», «марно насилує себе» співпрацею з футуристами; неодноразово творчість Лівшиця розбирав М. Л. Гаспаров.

До початку війни з Німеччиною Бенедикт Лівшиць поряд з іншими футуристами був яскравим завсідником „Бродячого собаки“. Однак, тон у цьому закладі все ж ставили не футуристи, а акмеїстів і їх друзі. У цьому артистичному підвалі вони жили „для себе“ і „для публіки“, виконуючи роль богеми імперської столиці. З’їжджалися звичайно після опівночі, а розходилися — тільки під ранок. Через два десятки років Бенедикт Лівшиць у своїх спогадах залишив нам зовні іронічне, але по суті захоплене опис цього інтимного параду“, на якому поет перетворювався в актора на підмостках, а читач — у глядача.

Кілька окремих слів явно заслуговує наведена тут унікальна фотографія 1914 року. Вона має свою окрему історію, насичену значними іменами та збігами…

Художник Юрій Павлович Анненков, випускник юридичного факультету Петербурзького університету, навчався живопису в училищі Штігліца і в Парижі, блискучий книжковий ілюстратор і портретист, людина, немов би знав всіх і вся в літературно-мистецькому світі передреволюційного Петрограда — залишив безліч безцінних свідчень про людей цієї епохи. Згадуючи в 1965 році під час лекції в Оксфордському університеті про свою останню зустріч з Анною Ахматовою, Юрій Анненков розповів історію однієї фотографії перших днів війни 1914 року, яку вона йому подарувала.

Розповідь Анненкова збігається з фотографією аж до дрібних деталей… Проте, дещо залишилося і за межами його розповіді. І насамперед, невідомим фотографом виявився «сам» Карл Булла, з майстерні якого ця фотографія згодом набула поширення.

Осипу Мандельштаму, за пізнішим словами академіка Шкловського, «цього дивного… важкого… зворушливого… і геніальній людині», на фотографії 23 роки. Трохи старше Мандельштама на знімку сам Бенедикт Лівшиць, йому 27… На знімку він сидить вже наголо поголений і з навмисно зроблених бравим особою, людина йде на фронт. Він ще не знає, чи залишиться в живих після мобілізації і трьох років на передовій… В роки Першої світової війни він був поранений на фронті, нагороджений Георгіївським хрестом за хоробрість. У 1914 прийняв православ’я, на честь хрещеного батька взяв по батькові Костянтинович (за народженням — Наумович), повернувся в Київ. У 1922 переїхав до Петрограда.

Опублікував збірки віршів «Вовче сонце» (Херсон, 1914), «З драговини блат» (Київ, 1922), «Патмос» (М., 1926), «Кротонскій опівдні» (М., 1928). Після 1928 року віршів практично не публікував, хоча працював над книгою «Картвельские оди».

Ще з дореволюційного часу Бенедикт Лівшиць багато займався художнім перекладом, ставши одним з кращих російських інтерпретаторів французького символізму (Лафорг, Корбьер, Роллина і особливо Артюр Рембо), його переклади неодноразово перевидавалися після посмертної реабілітації. У 1933 р. опублікував книгу спогадів «Полутораглазый стрілець», присвячену футуристичному руху 1910-х рр.

Загибель

У жовтні 1937 року Лівшиць був заарештований, 21 вересня 1938 р. розстріляний по ленінградському «письменницькому справі» разом з Юрієм Юркуном і Валентином Стеничем. За сфальсифікованою при реабілітації версією, помер від серцевого нападу 15 травня 1939). Реабілітований у 1957 році.