Андрій Упит

Фотографія Андрій Упит (photo Andrey Upit)

Andrey Upit

  • День народження: 04.12.1877 року
  • Вік: 92 року
  • Місце народження: Скрівері, Латвія
  • Дата смерті: 17.11.1970 року
  • Громадянство: Латвія

Біографія

Упит викривав міську буржуазію і міщанство, в п’єсах «Поклик і відлуння» (1911), «Один і багато» (1914) створив перші в латиській драматургії реалістичні образи робітників-революціонерів.

Упит Андрій Мартинович [22.11(4.12).1877, Скрівері, нині Огрского району Латвійської РСР, – 17.11.1970, Рига], латиський радянський письменник, літературознавець, громадський діяч, народний письменник Латв. РСР (1943), академік АН Латвійської РСР (1946), Герой Соціалістичної Праці (1967). Член КПРС з 1917. Основоположник латиської радянської літератури. Перший вірш опублікував у 1896, перший розповідь – в 1899 році. На формування естетичних поглядів Упіта великий вплив надали Революція 1905-07, знайомство з марксизмом, творчість М. Гіркого. Виступив проти декадентства в латиської літератури, твердо став на позиції критичного реалізму: оповідання з селянського життя, дилогія «Буржуа» (1907) і «Останній латиш» (1912). Романом «Нові джерела» (1908) Упит почав серію романів «Робежниеки» – одне із самих значних творів латиської літератури,що оповідає про шляхи латиського селянства в Революції 1905-07. Під впливом нового підйому робочого руху Упит в 1910-11 відкрито перейшов на позиції пролетаріату, розгорнув сміливу публіцистичну та літературно-критичну діяльність. У романах «Жінка» (1910), «В шовкової павутини» (2-я частина «Робежниеков», 1912), «Золото» (1914), «Ренегати» (1915-16) Упит викривав міську буржуазію і міщанство, в п’єсах «Поклик і відлуння» (1911), «Один і багато» (1914) створив перші в латиській драматургії реалістичні образи робітників-революціонерів. Після Лютневої революції 1917, події якої відображені у збірнику оповідань «Відлига» (1919), Упит був обраний в Раду робітничих депутатів Риги та Виконком Ради. В буржуазній Латвії 1920-40 Упит розробляв принципи соціалістичного реалізму. Опублікував роман «Північний вітер» (3-я частина «Робежниеков», 1921). Звичаї буржуазної республіки викриті в романах «По райдужному мосту» (1926), «Смерть Яна Робежниека» (1933), «Усміхнений лист» (1937), в сатиричних комедіях, серед яких особливим успіхом користувалися «Купальниця Сусанна» (1922), «Політ чайки» (1926). Вершиною новелістики Упіта є збірники «Метаморфози» (1923), «Гола життя» (1926), «Розповіді про пасторах» (1930). Трагедіями «Мірабо» (1926) і «Жанна д’арк» (1930) Упит почав історичну трилогію про взаємини героя і народних мас. На історичну тему написана і тетралогія романів «На межі століть» (1937-40).

Упит – основний автор 4-томної «Історії світової літератури» (1930-34). Фашистський переворот 1934 позбавив Упіта можливість відкрито брати участь у суспільно-літературної боротьби. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 Упит жив у с. Котинино, поблизу р. Кірова. Трагедією «Спартак» (1943) була завершена історична трилогія. У дилогії історичних романів «Земля зелена» (1945; Державна премія СРСР, 1946) і «Просвіт у хмарах» (1951) розкриті життя латиської села в кінці 19 ст., перші кроки латиського робочого руху в 90-х рр. Після 1951 Упит цілком зайнятий літературознавчою роботою (книга «Питання соціалістичного реалізму в літературі», 1951, рос. пер. 1959, та ін). Перекладав твори А. С. Грибоєдова, Н. В. Гоголя, М. Горького, А. Н. Толстого, У. Шекспіра, Р. Гейне, Б. Шоу, Р. Флобера, Р. Манна та ін

Громадська діяльність Упіта в радянський час була інтенсивною і різнобічної: заступник голови (1940-51) і член (з 1951) Президії Верховної Ради Латв. РСР; голова правління СП Латвії (1941-54). Державна премія Латв. РСР (1957). Нагороджений 5 орденами Леніна, 4 ін. орденами, а також медалями.