Альберт Ліханов

Фотографія Альберт Ліханов (photo Albert Likhanov)

Albert Likhanov

  • День народження: 13.09.1935 року
  • Вік: 81 рік
  • Місце народження: Кіров, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Альберт Анатолійович Ліханов — один із «зубрів» вітчизняної літератури, чия творчість нерозривно пов’язане з «товстими» журналами радянської епохи. Однак і сьогодні цей письменник продовжує залишатися однією з найбільш знакових фігур у російської сучасної словесності. Все своє життя Ліханов писав про дітей, точніше, про те, як важко їм ставати дорослими.

Альберт (справжнє ім’я Гліб) Ліханов народився в 1935 році в Кірові, в сім’ї слюсаря. Мати майбутнього письменника все життя працювала сестрою милосердя. Однак предки Лиханова були зовсім не з пролетарів. У письменника тече кров дворян з Санкт-Петербурга, які перебралися в вятские краю і поступово втратили колишній блиск.

Ліханов почав писати рано — ще в старших класах школи. І відразу після здобуття середньої освіти він поїхав поступати в Уральський державний університет на відділення журналістики. Ліханов не тільки писав белетристику, але і багато працював у газетах «Кіровська правда», «Комсомольське плем’я», «Комсомольская правда». Як визнавав сам письменник, саме робота журналістом допомагала йому замислюватися його художні твори.

Альберт Ліханов, на відміну від багатьох письменників, ніколи не дотримувався думки, що письменник повинен сидіти на дачі, відгородившись від світу парканом і творити в самоті. Його залучали живі людські характери, яскраві події і взагалі все нове. Не дарма героями повістей і оповідань Лиханова завжди ставали підлітки — ті, хто найактивніше пізнає світ, проводить переоцінку цінностей і завжди намагається бігти попереду паровоза.

Його перше оповідання «Шагренева шкіра» вийшов у журналі «Юність» — одному з найпопулярніших журналів радянської епохи. Теоретично це видання було орієнтоване на підліткову аудиторію. Тому і публікувалися там, в основному, оповідання й повісті про дітей. Але «Юність» читали також багато дорослі, так і друкувалися на сторінках цього журналу вже зрілі письменники і поети — Роберт Рождественський, Анна Ахматова, Василь Аксьонов, Булат Окуджава, брати Стругацькі та багато інших.

Власне, саме після публікації в «Юності» Альберт Ліханов і став визнаним письменником. Цей журнал в ті часи виходив величезними тиражами, розкуповувався моментально і обговорювався в усіх колах і шарах суспільства. Розповідь молодого журналіста з Кірова справив сильне враження на всіх — і на побратимів по перу, і на читачів, а сам Ліханов увійшов в літературні кола повноправним і визнаним письменником.

Писав Ліханов легко, світло, радісно і зрозуміло про важких, складних і темних речей. І, найцікавіше, розуміли його і діти і дорослі. Письменник Анатолій Алексин дуже вірно помітив, що творчість Альберта Анатолійовича «служить весняної пори людського життя, яка відрізняється отобыкновенной тим, що ніколи вже більше не повертається».

Найголовніше, Лиханову завжди вдавалося уникнути моралізаторства. Радянська література, тим більше, література для дітей та старшого шкільного віку, зобов’язана була не просто вчити своїх читачів життя, а життя правильною. Тієї, яка за планом чекала їх у світлому майбутньому. На жаль, мораль, особливо яскраво акцентована, губить текст, як би добре він не був написаний. А вже дитячий текст і зовсім. Основні претензії сучасних літераторів до Льву Миколайовичу Толстому стосуються саме його обов’язкового моралізаторства.

Твори ж Альберта Лиханова не містять нудотно повчальності, вони сповнені уваги і людського співчуття до дітей, які живуть у світі дорослих — світі, який не робить знижок на вік. Стільки всього роблять дорослі на уважних дитячих очах: розлучаються, роблять підлості, лаються, і ніхто не думає про те, як ці їхні дії відіб’ються в душі дитини.

Взяти хоча б повість «Лабіринт». Хлопчик змушений бути на суді, де розійшлися зі скандалом батьки ділять його, немов «пиріг», а сторонні люди — суддя, свідки, сусіди, товариші по службі влаштовують цей процес, нібито піклуючись про благо дитини. Це твір наочно показує, що найбільше страждає в подібній ситуації саме той, заради чийогось благополуччя це всі начебто і робиться — сам дитина.

Сьогодні, коли поділ дітей із залученням телебачення, друкованих та електронних ЗМІ став чи не модним, ця повість залишається актуальною, як ніколи. І взагалі, твори письменника без всякого показного моралізаторства змушують звернути увагу на те, що діти відчувають і сприймають все по-іншому, ніж дорослі. Дійсно, треба спочатку навчитися їх розуміти, а потім вже вирішувати, що для них краще, а що гірше.

До свого 75 років Альберт Ліханов є не тільки письменником. Він — президент Міжнародної асоціації дитячих фондів, а також голова Російського дитячого фонду. Як говорить сам Альберт Анатолійович, соромно співчувати дитячим бідам на папері, нічого не роблячи в реальності. Альберт Ліханов брав участь у створенні Науково-дослідного інституту дитинства, з допомогою Російського дитячого фонду домігся створення притулку у Бєлгородській області і зробив багато іншого.

Книги Лиханова давно виходять цілими зібраннями творів, з них зняті фільми, поставлені вистави.