Афанасій Фет

Фотографія Афанасій Фет (photo Afanasiy Fet)

Afanasiy Fet

  • День народження: 05.12.1820 року
  • Вік: 71 рік
  • Місце народження: с. Новосілки, Орловська, Росія
  • Дата смерті: 03.12.1892 року
  • Громадянство: Росія
  • Оригінальне ім’я: Афанасій Шеншин
  • Original name: Afanasiy Shenshin

Біографія

Походження поета — саме темне місце його біографії. Невідома не тільки точна дата його народження, але і хто був його батьком. На початку 1820 року в Німеччині, в Дармштадті, лікувався 44-річний російський відставний офіцер Афанасій Неофитович Шеншин, багатий і освічений орловський поміщик. В будинку місцевого обер-кригскомиссара Карла Беккера він познайомився з його дочкою, 22-річної Шарлоттою, яка була одружена з дрібним чиновником Іоганном Фетом. У вересні того ж року вона покинула сім’ю і втекла з Шеншиних в Росію. Вона була вже вагітна, але обвінчалася з Шеншиних за православним обрядом і взяла собі ім’я Єлизавети Петрівни Шеншиной. Народжена дитина був записаний в метриках як син Шеншина, і до 14 років майбутній поет вважався безсумнівним Афанасієм Шеншиних.

Однак у 1834 році орловські губернські влади внаслідок якогось доносу стали наводити довідки про народження хлопчика і шлюб його батьків. Шеншин, побоюючись, щоб Опанас не потрапив в незаконнонароджені, поспішив відвести дитину в лифляндский містечко Верро (нині естонське Виру) та став клопотати перед німецькими родичами про визнання хлопчика «сином померлого ассесора Фета». І хоча Йоганн раніше не визнавав його своїм сином, згоду було отримано. Благополучний результат став джерелом подальших життєвих нещасть Фета. З російської столбового дворянина він перетворився у іноземця, який втратив право успадкувати родовий маєток Шеншиных. Після закінчення Московського університету Фет круто змінює свою долю і надходить нижнім чином в один з провінційних полків, розквартирований в Херсонській губернії. Мета, яку переслідував поет-початківець, була одна — дослужитися до потомственого дворянства і повернути втрачене положення. Повернувши незабаром собі російське громадянство, а в 1853 році зумівши домогтися переведення в гвардійський полк, що стояв недалеко від Петербурга, він так і не зміг дослужитьсядо дворянства, так як нові імператорські укази постійно піднімали планку військового звання, забезпечував це. У 1858 році Фет пішов у відставку в чині штабс-ротмістра (соответствовашего маойорскому цензом), тоді як дворянство давав лише полковничий чин.

Він уже випустив кілька збірок віршів. До речі, коли в 1842 році в журналі «Вітчизняні записки» з’явився перший вірш за підписом Фета, в його прізвищі літеру «е» була замінена на «е». Поет прийняв цю «поправку» — і відтепер німецька прізвище як би перетворилася на псевдонім російського поета. Гарячим пропагандистом його творчості став Тургенєв. Авдотья Панаєва, правда, писала у своїх «Спогадах, що Тургенєв знаходив, що Фет так само плідний, як клопи, і що має бути по голові його проскакав цілий ескадрон, від чого і відбувається така нісенітниця в деяких його віршах». Але вона була в оцінці Фета Тургенєвим, щонайменше, неточна.

І все ж величезний успіх лірика Фета зустрічала лише у вузьких літературних колах. Його поезія не відповідала духові часу, коли в країні загострювалася суспільно-політична атмосфера і складалася революційна ситуація. Фет знову круто змінює свій життєвий шлях, купуючи невеликий маєток — хутір Степанівку в місцях, де знаходилися родові маєтки Шеншиных. Господарем він виявився відмінним, а серед сусідів-поміщиків стає шанованою особою. У 1867 році його обирають на почесну посаду мирового судді, яку Фет займав 11 років. У 1873 році поетові вдається домогтися повернення втраченої в дитинстві дворянського прізвища та пов’язаних з цим спадкових прав. На думку літературного критика Вадима Кожинова, в цей рік Фет знайшов у сімейному архіві вагомі підтвердження того факту, що він — син Шеншина. Він знову починає активно писати вірші, випускає кілька збірок під однією назвою «Вечірні вогні». Але, як і раніше, популярність поета обмежена лише колом його друзів, які урочисто відсвяткували п’ятдесятирічний ювілей поетичної діяльності Фета.

Смерть поета, подібно до його народження, виявилася оповита таємницею, яка була розкрита лише через чверть століття. До кінця життя його долали старечі недуги: різко погіршився зір, терзала «грудна хвороба», що супроводжувалася нападами задухи і мучительнейшими болями. За півгодини до смерті Фет наполегливо побажав випити шампанського, а коли дружина побоялася дати його, послав її до лікаря за дозволом. Оставвшись тільки зі своєю секретаркою, Фет продиктував їй незвичайну записку: «Не розумію свідомого примноження неминучих страждань, добровільно йду до неминучого». Під цим він сам підписав: «21-го листопада Фет (Шеншин)». Потім він схопив сталевий стилет, але секретарка кинулась виривати його і поранила собі руку. Тоді Фет побіг через кілька кімнат в столову до буфету, очевидно, за іншим ножем, і раптом, часто задышав, впав на стілець. Настав кінець. Формально самогубство не відбулося, але за характером сталося це було заздалегідь обдумане самогубство. Все життя преодолевавший мінливості долі, поет і пішов з життя, коли вважав це за потрібне.

В кінці 90-х років і в перші десятиліття XX століття до Фету прийшла посмертна слава. Учнями Фета можна вважати поетів-символістів Валерія Брюсова, Костянтина Бальмонта, Андрія Білого, Олександра Блока.