Валентин Бережки

Фотографія Валентин Бережки (photo Valentin Berejkov)

Valentin Berejkov

  • День народження: 02.07.1916 року
  • Вік: 83 роки
  • Місце народження: Петроград, Росія
  • Рік смерті: 1999
  • Громадянство: Росія

Біографія

Дипломат, журналіст, письменник. Народився в сім’ї інженера-кораблебудівника. Навчався в Києві; закінчив німецьку школу, потім Київський Політехнічний інститут (1938). За освітою інженер-технолог. Паралельно навчався на курсах гідів-перекладачів, займався самоосвітою, працював в Інтуристі. В результаті чудово опанував німецьку, англійську, а пізніше — іспанська мови. Після закінчення інституту був покликаний на Тихоокеанський флот, де в штабі флоту його активно використовували як перекладача, а потім, за ініціативою адмірала Н.Р. Кузнєцова, направили в Москву в Головний морський штаб.

Надалі працював референтом-перекладачем в наркомвнешторге в А. В. Мікояна, звідти був переведений в наркомат закордонних справ під початок В. М. Молотова. У 1940 р. брав участь у переговорах радянської урядової делегації на чолі з В. М. Молотовим в Берліні. У грудні того ж року призначений першим секретарем посольства СРСР у Німеччині.

Після 22 червня 1941 р. Бережков повернувся до Москви, працював у центральному апараті МЗС в ранзі радника. Брав участь у багатьох відповідальних переговорах Сталіна і Молотова з лідерами і представниками Великобританії і США. Учасник Тегеранської конференції глав великих держав (1943) та конференції на віллі Думбартон-Окс (Вашингтон, 1944), де представники СРСР, СИТА, Великобританії та Китаю підготували пропозиції, які лягли в подальшому в основу Статуту Організації Об’єднаних Націй.

В кінці 1944 р. Бережкова вивели зі складу МЗС і перевели на журналістську роботу в тижневик «Новий час», у зв’язку з тим, що його батьки, які перебували в окупації у Києві, за даними НКВС, опинилися на Заході. Бережков, який вважав, що йому тоді дуже пощастило, пише: «…я подумки послав свою вдячність Мо-лотову. Він не часто заступався за кого-небудь. Легко ставив свою візу на списках приречених. Ініціали „В. М.» — В’ячеслав Молотов — нерідко супроводжувалися такою ж візою „В. М.», що мав зловісний сенс: „вища міра», тобто розстріл. До мене чотири помічника Молотова загинули: трьох розстріляли в катівнях НКВС, четвертий, не витримавши тортур, кинувся в шахту ліфта на Луб’янці. Молотов за них не заступився. Але мене він чомусь вирішив врятувати, навіть давши пораду на майбутнє. Думаю, що він до того ж домовився зі Сталіним про те, щоб під рішенням про моє переведення в журнал стояв підпис „вождя». Це, мабуть, і перегородила дорогу бериевскому „розслідування»» (Бережков В. М. Як я став перекладачем Сталіна. М., 1993. С. 358).

Надалі Ст. Бережков був призначений головним редактором журналу «США: економіка, політика, ідеологія». З 1992 р. працював у Монтерейском інституті міжнародних досліджень у Каліфорнії.

Бережков був одружений двічі; від першої дружини — Галини — мав двох синів, від другої дружини — Валерії Михайлівни (р. 1937 р.) — у 1966 р. народився син Андрій.

Бережков нагороджений орденами Червоної Зірки, Дружби народів, медалями. Член Спілки письменників з 1974 р. Кандидат історичних наук. Лауреат премії Спілки журналістів ім. Вацлава Воровського (1976). Автор таких книг мемуарів: «З дипломатичною місією до Берліна, 1940-1941 рр.» (М., 1967), «Тегеран, 1943: На конференції Великої трійки та в кулуарах» (М., 1968), «Роки дипломатичної служби» (М., 1972), «Народження коаліції» (М., 1975), «Шлях до Потсдаму» (М., 1975), «Сторінки дипломатичної історії» (М., 1982), і безлічі статей та нарисів, у тому числі: «Сталін і Рузвельт» (Батьківщина. 1992. № 11-12) і ін

Бережков згадує: «Я вперше побачив Сталіна в кінці вересня 1941 року на пізньому обіді в Кремлі, влаштованому на честь місії Бі-вербрука-Гарримана… Двері відчинилися і ввійшов Сталін. Глянувши на нього, я відчув щось близьке до шоку. Він був зовсім не схожий на того Сталіна, образ якого склався в моїй свідомості. Нижче середнього зросту, змарнілий, з землистим, втомленим обличчям, зритим віспою. Кітель військового крою висів на його сухощавой фігурі. Одна рука була коротша за іншу — майже вся кисть ховалася в рукаві. Невже це він? Наче його підмінили!

З дитинства нас привчили бачити в ньому великого й мудрого вождя, всі предвидящего і знає наперед. На портретах і в бронзових изваяниях, в мармурових монументах, на транспарантах святкових демонстрацій і парадів ми звикли бачити його, підноситься над усіма. І наше юнацьку уяву дорисовывало високе, струнке, майже міфічна істота. А він ось, виявляється, який, непоказний, навіть непомітний людина. І в той же час все в його присутності якось принишкли. Повільно ступаючи кавказькими чобітьми по килимовій доріжці, він з усіма привітався. Рука його була зовсім маленькою, потиск млявим.

То були найважчі дні війни. Гітлерівські війська просунулися далеко в глиб радянської території, підійшли до Ленінграда і Києва, стрімко наближалися до Москви… Страшні невдачі, втрати обширних територій, загибель і полон мільйонів, при всьому нехтуванні Сталіна до людського життя, не могли не накласти відбитку на його вигляд. Але особливо його гнітило інше: прорахунок, допущений їм в оцінці передвоєнної ситуації. Він ігнорував попередження і застереження, увірувавши, що Гітлер не почне війну в середині літа. Захоплюючись Гітлером в недавньому минулому, він тепер не міг пробачити йому, осрамившему „вождя народів» перед усім світом. „Непогрішимого товариша Сталіна», як хлопчиська, обвів навколо пальця австрійський єфрейтор! Цього приниження і пережитого страху Сталін не забув, ставши ще більш підозрілим, ніж раніше. Навіть усередині будівлі Раднаркому його всюди супроводжували два охоронці. З таким ескортом Сталін приходив і до Молотова» (Бережков В. М. Як я став перекладачем Сталіна. М., 1993, С. 214-215).

Використані матеріали кн.: Торчинов Ст. А., Леонтюк А. М. Навколо Сталіна. Історико-біографічний довідник. Санкт-Петербург, 2000