Наталія Карпова

Фотографія Наталія Карпова (photo Natalia Karpova)

Natalia Karpova

  • День народження: 15.07.1940 року
  • Вік: 54 роки
  • Дата смерті: 05.02.1995 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Карпова Наталія Іванівна (15.07.1940—5.02.1995), поет, перекладач. Народилася в Ленінграді. Закінчила Ленінградський інститут культури (1965) та аспірантуру при ньому (1968), кандидат педагогічних наук.

Перша добірка віршів надруковано в альманасі «Молодий Ленінград» в 1965 році.

Виросла в сім’ї віруючих батьків, Карпова з дитинства була глибоко релігійна. Вже в першій книзі «Криниця» виразно відчувалася висота душі поетеси, її тяжіння до релігійно-філософського осмислення світу: «Мені так потрібні безсмертні слова, В яких є корінь і основа…». «Поетеса не боїться високих слів, не ховається в іронію, не маскується вітіюватого метафорою, і «душа», «Честь», «Совість» для неї — не поетичні символи, а сенс життя». «Віра в людей, радість спілкування, щастя буття — все це необхідні складові її світовідчуття». Подив світу, бачення в «звичайному ході речей», в траві і дощ — ікону Творця.

Остання книга — «Над темною водою каналу». Сутінковий настрій, недобрі прикмети часу: «незрячі кинулися в поводирі», «саморобною вибухівкою преполнены дому», і «світла печаль, і ненадійний дім». Ця ненадійність земного буття починала здаватися предвестьем заслуженого і невідворотного відплати. Мотиви звільнення звучать у них з фатальною невідступністю, не раз звучить думка про марність земних зусиль. «Немотою подернуты стіни будинків», Петербург — «місто хворий», а «люди злістю підігріті». Але це і прикмети останнього часу («Вже на вулицях роздають листівки…») часом зближуються з давніми духовними покаянними віршами: «Чоловічок, подумай, ти сам зруйнований, / Немов храм, так рятуй свою душу голу, / Омраченную, вже смердящую душу!»

Вихід — у Бога: важливо не те, що «ми діти лихоліття», важливо, що «всі ми Божі діти» («Про те, що останні часи…»). Зустрічі з людьми, колись приносили радість, тепер сприймаються як «искушенья, спокуси», бо всяк чоловік — брехня» («Господи, нехай буде воля Твоя!»). Не ідеалізуючи минуле, коли калічили душі, наш час — епоха нового лихоліття. Світ стає безрадісним і нелюдським, прекрасне місто — хворим, покоління — епоха безвременья, воно поглинає «громади газетної отрути», штовхається «у колонах в різних прапорів», і «хто врятується в темряві, владно, жадібно обплутав землю, / Де комерція, бізнес, багатство —весь сенс буття?». «Але, на жаль, на з’їздах засідаючи, / І чернець сьогодні — депутат».

У творчості Коропової все більше місце займає тема сповіді, покаяння, відчайдушної боротьби з гріхом, жертовна готовність. Останній цикл Коропової названо «покаянні Вірші». Передчуваючи свою загибель, Карпова молитовно звертається до Бога, прощається з близькими: «Всіх пробачила від серця — / Вибачте мене, дорогі», її надія і благання «Тільки б пройти через вузькі двері / До Господа без преткновенья!»; «Візьми моє життя, Господи, / Вже пару крил». Карпова була вбита недільним ранком у день пам’яті Новомучеників російських, по дорозі в Спасо-Преображенський храм. Похорон припали на день загибелі А. Пушкіна.