Леонід Мельников

Фотографія Леонід Мельников (photo Leonid Melnikov)

Leonid Melnikov

  • День народження: 18.05.1906 року
  • Вік: 74 року
  • Дата смерті: 16.04.1981 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Член партії з 1928 р., член ЦК у 1952-1956 рр. (кандидат у 1956-1961 рр..), член Президії ЦК 16.10.52-06.03.53 рр. (кандидат 06.03-06.06.53 р.). Народився в с. Дегтяревка Брянської області. Російська.

Син селянина. Освіту здобув у Донецькому індустріальному інституті (1936). З 1920 працював на цукровому заводі. У 1924-28 секретар волосного, районного комітетів комсомолу. У 1928 вступив у ВКП(б). В 1928-30 служив у РСЧА. З 1936 працював інженером на шахті, а в наступному році переведений на партроботу. В 1937-38 — в Сталінському міськкомі, з 1938 — в Сталінському обкомі КП(б) України, секретар, 2-й секретар, потім відповідальний організатор Управління кадрів ЦК ВКП(б). У 1941-54, 1958-62 і 1966-81 депутат Верховної Ради СРСР. У 1942 призначений 1-м секретарем Карагандинського, в 1944 — Сталінського обкому партії. З 1947 секретар, 2-й секретар ЦК КП(б) України. У 1949 М. був призначений 1-м секретарем ЦК Української компартії, очоливши найбільшу республіканської компартії СРСР. В 1950-54 член Президії Верховної Ради СРСР. З окт. 1952 член ЦК КПРС і член Президії ЦК. Після смерті В. В. Сталіна опинився в числі переможених, втратив свій пост і поїхав послом у Румунію. Одночасно в березні 1953 М. перевели з членів у кандидати в члени Президії ЦК, а в червні вивели з його складу. У 1956 переведений з членів у кандидати в члени ЦК КПРС, але в 1961 втратив і цей пост. Пізніше повернувся до керівної роботи, але займав лише другорядні посади: міністр будівництва підприємств вугільної промисловості СРСР (апр. 1955 — травень 1957), 1-й заст. (1957-58) і заст. (1958-61) перед. Ради міністрів Казахської РСР, пред. Держплану (1957-61) і Держгіртехнагляду ( 1961) Казахстану, пред. Держгіртехнагляду УРСР (1961-66), пред. Державного комітету по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничого нагляду при Раді міністрів СРСР (з 1966).

З допомогою акина…

Наприклад, мені розповідав Мельников Леонід Георгійович, секретар Карагандинського обкому партії (найпрекрасніший чоловік був!) Він під час війни був другим секретарем Донецького обкому, членом військової ради 64 армії. Йому дзвонять, кажуть, щоб він летів до Москви. Йде Сталінградська битва, він — член військової ради армії, відмахується: «Почекають!» Знову викликають — він не реагує. Потім від Сталіна наказ: бути тоді-то. Робити нема чого — в літак.

Сталін каже: потрібен вугілля. Потрібно їхати в Караганду і подвоїти видобуток вугілля. Там був при цій розмові ще Єгор Трохимович Абакумов «король пів-вугілля», як його називали, це ще старий шахтар-саночник.

І ось Сталін посилає Мельникова секретарем обкому в Караганду за вугіллям. Мельников запитує: «А як же я буду з усіма розмовляти, переконувати? Це Казахстан, я мови не знаю». Сталін дав рекомендації, як можна це зробити. Сталін каже: «Підіть на базар, знайдіть старого акина, який там пісні співає. Це не пісні в нашому розумінні — це пісні про життя, він розповідає про поточне життя. Він вам усе підкаже і допоможе».

Мельников, приїхавши в Караганду, знайшов такого акина і ділиться при розмові зі мною: «Я ніколи не думав, що так може бути, такий результат. І адже це був випадковий акин, ніякого підбору тут не було».

Потім, коли здобич була подвоєна, як і наказано, потрібно представляти людей до нагород. Мельников цього акина представляє до Ордену Леніна. На нього накинулися: та що це? Якийсь там акин по базару вештається, співає. Причому, проти було начальство національне, місцеве. Вони були цим дуже незадоволені. Мельников Леонід Георгійович подзвонив Поскребышеву і сказав, що, мовляв, ось така річ: акин мені дуже допоміг. Так зробити мені рекомендував Сталін, і я вважаю, що акина потрібно подати до Ордену Леніна. А тут всі проти. Поскребишев каже: «Роби!» Тобто він ці речі з ходу вирішив. Через день-другий Поскребишев дзвонить: «Товариш Мельников, товариш Сталін сказав, що ви з акином поступили абсолютно правильно!»

Але з цього ордена цілу політику вивів сам акин! Виявляється, він співав і на 300-річчя дому Романових. І за це йому дали п’ять рублів. «А коли я співав для радянської влади, я отримав золотий орден самого Леніна!» — співав він.

Сталін розумів національні особливості чудово: цей акин кричить на базарі, але він — політик! Він мені говорив Мельников, дуже багато допоміг: якщо які питання треба вирішувати, я йому кажу, він йде на базар і співає про те, що потрібно для того чи от того-то. Люди слухають його і роблять. Він у пісні розповідає і закликає.

А. Сергєєв, Тобто Глушик. Бесіди про Сталіна. Москва, «Кримський міст-9Д». 2006.