Веніамін Тонгур

Фотографія Веніамін Тонгур (photo Veniamin Tongur)

Veniamin Tongur

  • День народження: 02.04.1911 року
  • Вік: 56 років
  • Місце народження: Сімферополь , Росія
  • Рік смерті: 1967
  • Громадянство: Росія

Біографія

Відомий біохімік, професор.

Народився в караїмській сім’ї: батько Тонгур Семен Соломонович — власник тютюнової крамниці, мати Тонгур (уроджена Коген) Марія Веніамінівна, закінчила Сімферопольську гімназію, навчалася співу у Сімферополі разом зі співаком Бунчиковым.

У 1922 році батько помер, і через два роки Марія Веніамінівна з дітьми переїхала з Сімферополя в Самару, до сестер Надії та Олександра. У Криму вона повернулася тільки в 1947 році, з дочкою та онуками

Закінчивши школу, Веніамін вирішив продовжити свою освіту в Москві, куди відправився в 1927 році. C 16 років «будував» себе сам; характер у нього був, що називається крутий.

Юнак навчався на робітфаку і працював різноробочим, заробляючи собі на життя, багато читав, відвідував театри, музеї, жадібно вбирав столичну культуру. Тут Веніамін ще більше подружився з літератором Анатолієм Гранбергом (вони познайомилися ще в Самарі), який став для нього як би старшим братом (він був старший на 7 років). Часто буваючи у Гранбергов і піддаючись доброчинному впливу цієї інтелігентної родини, юнак став згодом культурним, різнобічно освіченою людиною, з добре розвиненим літературним смаком. А свою дружбу Веніамін Семенович Тонгур і Анатолій Семенович Гранберг (згодом відомий сценарист) пронесли через усе життя.

Серед друзів Веніаміна Семеновича були не тільки вчені, але й артисти, режисери, мистецтвознавці. В будинку А. С. Гранберга він зустрічався з кінорежисером Всеволодом Пудовкіним, поетом Олександром Галичем, драматургом Олександром Файко. У себе вдома він брав артистів Михайла Названова, Ольгу Вікландт та інших. Завдяки Антоніні Изергиной — зберігачу імпресіоністів в Ермітажі, він показав сім’ї заборонені тоді до експозиції полотна Ренуара, Пікассо, Леже, Матісса.

У 1934 році Він поступив на факультет технології виробництва Московського хіміко-технологічного інституту м’ясної промисловості, який і закінчив у 1939 році за фахом хімік-технолог. Далі працював у НДІ Міністерства м’ясної і молочної промисловості СРСР.

Важко сказати, як склалася б життя Веніаміна Семеновича, не будь війни. Але війна круто змінила протягом його життя, як і всієї країни. Війна застала Веніаміна Семеновича в Сімферополі, куди він в середині червня 1941 року приїхав до родичів погостювати і відпочити. 22 червня, ще не розуміючи, що відбувається, він вирушив на Південний берег Криму. Але вже 27 червня він був у Москві, на робочому місці. Місяць потому разом з інститутом він евакуювався в Алма-Ату. У середині листопада Веніаміна Семеновича призвали в діючу армію, він звільнився з інституту.

Спочатку його послали у військове училище в Середній Азії. Після закінчення училища і навчання на командирських курсах у жовтні 1942 року був направлений служити офіцером в діючу армію під Москвою. Наприкінці травня 1944 року їхня дивізія виступила в похід у західному напрямку. У середині липня 1944 року вони перетнули кордон СРСР. Його бойовий шлях проліг від Москви до Балтики, через Білорусію і Литву, Польщу і Пруссію. В жовтні 1944 року Веніаміна Семеновича перевели на нове місце служби, в іншу дивізію.

Повернувшись в липні 1945 року з фронту, Веніамін Семенович вступив на роботу тепер уже в академічний НДІ — Інститут харчування Академії медичних наук СРСР. Після війни у всіх наукових установах виникли величезні кадрові проблеми, а перед фронтовиками були відкриті всі шляхи-дороги, тим більше що влітку 1944 року Веніамін Семенович вступив до лав КПРС, що тоді було вкрай важливо для будь-якої людини, що бажав, щоб не гальмували його кар’єрне зростання.

На новому місці Веніамін Семенович дав вихід всієї енергії і пристрасті по цій науковій роботі, що накопичилися за роки вимушеної бездіяльності. У 1948 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1954 році — докторську (по темі «Регенерація білків під тиском»). З урахуванням чотирирічної перерви в роботі, обумовленого війною, це був блискучий результат.

Науково-адміністративна кар’єра Веніаміна Семеновича склалася вдало. Влітку 1954 року доктор хімічних наук В. С. Тонгур очолив невелику (7 співробітників) Лабораторії біохімії Інституту експериментальної біології АМН СРСР.

А в 1961 році Веніамін Семенович став завідувачем досить великою Лабораторією нуклеїнових кислот у престижному Інституті медичної і біологічної хімії АМН СРСР, на особисте запрошення його директора академіка Ст. Н. Ореховича. І нового завлаба тут же відправили на міжнародну конференцію з нуклеїнових кислот у Париж, рік потому йому надали квартиру в Москві (одна з умов переходу маститого вченого), а ще через рік його направили в тривалу наукову відрядження в Англію.

У 1962-1964 роках професор Тонгур під керівництвом Валентина Ілліча Кефелі пройшов інтенсивний курс англійської мови і поїхав на стажування в лабораторію Френсіса Кріка в Кембридж (Великобританія), де читав лекції з нуклеїнових кислот англійською мовою.

Професор В. С. Тонгур пропрацював в Інституті медичної і біологічної хімії всього 6 років, і далеко не з моменту його заснування (30 червня 1944 р.), але професора вважають найбільшим вченим-біохіміком країни. Це безперечне визнання видатних наукових заслуг Веніаміна Семеновича.

Він організував першу Всесоюзну конференцію з нуклеїнових кислот (1959), випустив, крім наукових праць, ряд науково-популярних книг («Біологічно активні речовини» (1960), «Полімери — клітина — життя!» (1961) та ін.), успішно займався створенням школи молодих біохіміків (починаючи з 1964 р.) і т. д.

Веніамін Семенович написав кілька науково-фантастичних оповідань («Сміт Сміт ловить шпигуна» та ін), які були опубліковані в журналі «Знання-сила». Але особливих успіхів на цьому терені В. С. Тонгур не здобув і вважав за краще зосередитися на науці.

Особисте життя Веніаміна Семеновича після війни склалася більш ніж щасливо. У 1946 році в рідному Міністерстві м’ясної і молочної промисловості СРСР караїма Тонгура, як представника дуже рідкісною національності, друзі познайомили з співробітницею одного з Главків — караимкой Алісою Михайлівною Кефелі, уродженої Мінаш (її перший чоловік загинув в 1941 році на фронті під Москвою). Два кримських караїма миттєво знайшли спільних знайомих, в тому числі серед родичів одне одного. У 1947 році вони одружилися, і прекрасно прожили разом 20 років, до самої смерті Веніаміна Семеновича.

А їх мала батьківщина Крим завжди був улюбленим місцем відпочинку сім’ї, в особливості одна з його перлин — Коктебель, оспіваний Максиміліаном Волошиним, з його вдовою Марією Степанівною Тонгуры дружили.

Під впливом Веніаміна Семеновича, Аліса Михайлівна в 1953 році також захистилася і стала кандидатом хімічних наук. Її син від першого шлюбу, Валентин Ілліч Кефелі став доктором біологічних наук, професором, директором академічного інституту (Інституту ґрунтознавства і фотосинтезу в Пущино), а нині є професором-консультантом в місті Слиппери Рок (штат Пенсільванія, США), членом Нью-йоркської Академії наук та засновником Міжнародного інституту кримських караїмів.

24 січня 1956 року у Аліси Михайлівни і Веніаміна Семеновича народився син Сергій. Юнак, який виріс в обстановці поклоніння літератури, мистецтва і театру, що панував в сім’ї, обрав театральну кар’єру.

Веніамін Семенович міг би ще багато зробити і багато чого домогтися. Але раптова смерть, всього 56 років (1967), обірвала його життя, як мовиться, на злеті, у розквіті творчих сил. Такі підсумки короткою, довжиною всього 22 роки, але дуже яскраве життя цього дивно чесного і мужнього людини.