Валентин Асмус

Фотографія Валентин Асмус (photo Valentin Asmus)

Valentin Asmus

  • День народження: 30.12.1894 року
  • Вік: 80 років
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Дата смерті: 05.06.1975 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Закінчив у 1919 історико-филоллгический факультет Київського университетета по відділенню філософії і російської словесності. З цього часу на педагогічній і науково-дослідній роботі, спочатку в київських вузах, а з 1927 в Москві — в Інституті Червоної професури, в Академії ком. виховання ім. Н.До.Крупської, МИФЛИ, де він читав лекції з історії філос.

Асмус Валентин Фердинандович ( 18(30).12.1894 — 05.06.1975 ) — філософ, фахівець у галузі історії філософії, логіки, естетики, теорії культури. Народився в Києві. З боку батька був нащадком зросійщених німців.

Закінчив у 1919 історико-филоллгический факультет Київського университетета по відділенню філософії і російської словесності. З цього часу на педагогічній і науково-дослідній роботі, спочатку в київських вузах, а з 1927 в Москві — в Інституті Червоної професури, в Академії ком. виховання ім. Н.До.Крупської, МИФЛИ, де він читав лекції з історії філос.

У 1918 за дослідження филосовских поглядів Л. Н.Толстого і Б. Спінози йому була присуджена премія ім. Л. Товстого.

У другій половині 20-х рр. був одним з організаторів науково-дослідницької роботи в Інституті філософії Ком. академії: був членом бюро секції сучасної філософії (в це бюро входили ще Я. Е. Стен і Г. К. Бам-мілину); в подготавливавшейся в ті роки «Філософської енциклопедії» був одним з керівників відділу «Сучасна філософія» (див.: «ПЗМ». 1929. № 1. С. 203, 206). У 30-х рр. опублікував низку літературознавчих праць, присвячених Гете, Толстому, Лермонтову, де талант письменника поєднувався з глибиною філос. аналізу.

З 1939 — проф. кафедри філософії МДУ. З 1940 —д-р філос. наук. Ст. н. с. Інституту світової літератури (з 1956). З 1968 — ст. н. с. ІФ АН СРСР. Як згадує професор МДУ Б. Р. Сафронов, слухав в молоді роки лекції цього вченого, А., читав курси практично по всім розділам європ. філос., вражав своїх слухачів загальної академічної культурою, «на тлі сучасної йому філос. публіцистики він здавався людиною не зовсім сучасним.

Один з авторів і ред. «Історії філософії» (М., 1940-1943); лауреат Держ. премії (1943). Загальне визнання заслужила велика діяльність А. у галузі історії філософії. В його працях представлені дослідження з історії античної філософії. А. займався досократиками, атомистическим матеріалізмом, Платоном, Аристотелем, римським эпикуреизмом. Дослідженнях. філос. XVII—XVIII ст. Його увагу привертали Ф. Бекон, Декарт, Спіноза. Найбільший інтерес викликала ньому. клас. філос., особливо філос. Канта. Згідно із заповітом, А. був похований з графічним портретом В. Канта в руках. Особливу лінію дослідженнях. А. склали філос. і естетика в Росії.

Ряд його робіт присвячений А. С. Пушкіна, П. Я. Чаадаеву А. С. Грибоєдова, М. Ю. Лермонтова, Л. Н.Толстому, Н.Р.Чернишевським, філософам рос. символізму, К. С. Станіславським, А. Н.Скрябіну. Автор багатьох статей для енциклопедичних вид. (ВІКІПЕДІЯ,ФЕ, Літературна енциклопедія та ін).

Не можна не відмітити гуманістичну спрямованість його філос., культурол., літературознавчих праць, що стверджували право людини на духовність, на творчість. життя та індивідуальну свободу. У цьому відношенні характерна, напр., його стаття «Шиллер про відчуження в культурі XVIII ст.», де А. дає глибокий аналіз сутності та причин негативного впливу на людину і на розвиток культури поділу праці, спеціалізації в різн. товариств. формаціях, особливо при капіталізмі.

Він стверджував, що вузький професіоналізм праці веде до «искалечению особистості», зумовлюють «трагізм особистості, розірваної між природним… і законним прагненням до всебічності, гармонійності… всіх потреб, запитів, всіх сторін дух. життя і між вимушеним надмірним розвитком якої-небудь… однієї вузької здібності на шкоду всьому іншому, живому,., але пригніченого і незадоволеному…» (Історико-філософські етюди. С. 140—183).

Аналізуючи «Листи про естетичне виховання людини» Шіллера, розділяючи його негативне ставлення до ворожих людині наслідків поділу праці («вічно прикута до окремого малого обрывку цілого, людина сама стає уривком свого заняття, своєї науки»), А. розкриває і іст.обмеженість філос. свідомості тієї епохи (Шиллер, напр., бачив вихід з положення, що створилося в эстетич. виховання людини). А. показував історично минущий характер відчуження.

Він був переконаний, що в майбутньому завдяки розвитку соціокультурних і екон. факторів відчуження поступово буде подолано (див., напр., роботу 1926. С. 73—75). Велике значення мала написана А. «Логіка», що вийшла в 1947 році,— вона була «по суті, першою роботою за формальною логікою, що вийшла після довгого періоду, протягом якого у нас взагалі не виходили ніякі праці за формальною логікою. Це була епоха нігілістичного заперечення формальної логіки, недооцінки її теор. і педагогічного значення» (Передмова // Вибрані філософські твори. T. I. M., 1969. С. 5). Кн. широко використовувалася в якості навчального посібника в вузах, поклала початок вид. навч.-пед. літератури з логікою у післявоєнний період.

Істотний вплив на розробку проблем док-ва і аргументації надала кн. А. «Вчення про логіки доведення і спростування». А. був заслуженим діячем науки РРФСР, членом Міжнар. ІФ в Парижі. Як людину, педагога і вченого його характеризували бездоганна інтелігентність, особиста чесність і безкомпромісність, високий професіоналізм, відданість творчість.