Сергій Левицький

Фотографія Сергій Левицький (photo Sergey Levitskiy)

Sergey Levitskiy

  • День народження: 15.03.1908 року
  • Вік: 75 років
  • Дата смерті: 24.09.1983 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Левицький Сергій Олександрович (15.03.1908—24.09.1983), філософ, публіцист, літературознавець. Після революції разом з батьками опинився в Естонії. Закінчив Карлів університет у Празі, де навчався під керівництвом Н. О. Лоського. З 1941 — доктор філософії (дисертація: «Свобода як умова можливості об’єктивного пізнання»).

У дисертації доводив, що свобода волі є необхідна умова критичного ставлення до судження, крім якого істина є недосяжною. Під час війни вступив до лав Національно-трудового союзу, одним з ідеологів якого і став («солідаризм»). Після війни, покинувши Прагу, опинився в числі переміщених осіб у Німеччині, де в 1947 році у видавництві «Посів» вийшла його робота «Основи органічного світогляду». У цій книзі він виклав сутність интуитивизма, персоналізму та морально-соціальних теорій солідаризму. У 1949 Левицький жив у США, де працював викладачем російської мови.

У 1958 видавництвом «Посів» вийшла його книга «Трагедія свободи». З 1965 по 1974 (до пенсії) викладав в університеті Джорджтауна. У 1968 вийшли його «Нариси історії російської філософської і суспільної думки».

У книзі «Трагедія свободи» він вбачає в ній «шанс і ризик творчого шляху людства» і детально досліджує основні її складові: свободу дії, свободу вибору, свободу бажання. Свобода, за Левицькому, як невід’ємний атрибут людської особистості, що визначає внутрішню природу її «я», її сутність, так і буття взагалі. Але якщо розуміти свободу лише в негативному сенсі, як абсолютна відсутність детермінізму, то необхідно визнати, пише Левицький, що жодне приватне буття не може бути вільним вже в силу своєї обумовленості як попереднім ходом подій, так і світовим цілим. При такому розумінні свободи «перед нами, отже, стоїть дилема: свобода притаманна або Господу Богу, актом чистого свавілля створив світ, або ж свобода притаманна небуття». Залишається, за словами Левицького, «тільки один шлях: знайти те, що загально буття і небуття. Цим загальним може бути лише можливість. Слідом за В. С. Соловйовим він окреслює сферу свободи категорією сущого, а не категорією буття. «Свобода, — пише Левицький, — лежить в бутті, а не в бутті. Буття вільно лише оскільки воно «може бути іншим», тобто свобода передує буттю». Велике місце в доробку Левицького займає аналіз творчості та окремих творів російських письменників. Одна з найбільш великих розділів у «Нарисах російської філософської і суспільної думки» присвячена Ф. М. Достоєвському, в якому Левицький вбачає «застава виправдання і відродження російської культури». Головна проблема Достоєвського є і головна проблема російської філософії: проблема добра і зла. Достоєвського і Соловйова, на його думку, об’єднувала насамперед прихильність християнському світорозумінню в період, коли більшість російської інтелігенції переживало захоплення матеріалізмом і атеїзмом.

У своїх працях Левицький намагався надати християнський характер масонському поняття солідарність, фактично протиставляючи йому православне поняття соборність.