Серафим Журков

Фотографія Серафим Журков (photo Serafim Jurkow)

Serafim Jurkow

  • День народження: 29.05.1905 року
  • Вік: 92 року
  • Місце народження: с. Трубиткино, Тамбовська губернія, Росія
  • Дата смерті: 13.09.1997 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Закінчив Воронеж. ун-т 1929. З 1930 працює в Лен. фізико-технич. ін-ті (з 1947 — професор). Осн. дослідження в області фізики твердого тіла і полімерів.

Народився 29.05.1905 — сов. фізик, чл.-корр. АН СРСР (з 1958). Чл. КПРС з 1944. Закінчив Воронеж. ун-т 1929. З 1930 працює в Лен. фізико-технич. ін-ті (з 1947 — професор). Осн. дослідження в області фізики твердого тіла і полімерів. Роботи Ж. присвячені з’ясуванню природи міцності крихких матеріалів і полімерів, вивчення загальних закономірностей механічний руйнування в залежності від температури і тривалості дії механічний напруги. Ж. провів дослідження молекулярного механізму переходу в твердий стан (склування) полімерів і аморфних речовин, зв’язавши температурну залежність механічний властивостей таких речовин з природою міжмолекулярної взаємодії. На основі цих досліджень розвинув теорію пластифікації полімерів. Соч.: Молекулярний механізм затвердіння полімерів, «Доповіді АН СРСР. Нова серія», 1945, т. 47, № 7; Тимчасова залежність міцності твердих тіл, «Журнал технічної фізики», 1953, т. 23, вип. 10 (совм. з Б. H. Нарзуллаевым); Температурно-часова залежність міцності чистих металів, «Доповіді АН СРСР», 1955, т. 101, № 2 сувм. з Т. П. Санфировой). Журков, Серафим Миколайович (р. 29.V.1905) — радянський фізик, академік (1968; чл.-кор. 1958). Р. в с. Трубиткино кол. Тамбовської губ. Закінчив Воронезький ун-т (1929). З 1930 працює в Ленінградському фізико-технічному ін-ті АН СРСР, з 1947 — професор Ленінградського ун-ту. Роботи відносяться в основному до фізики міцності (експериментальне досягнення теоретичної міцності матеріалів, з’ясування атомно-молекулярного механізму руйнування твердих тіл). Обґрунтував справедливість припущення, що локальні дефекти є причиною низької практичної міцності, встановив залежність міцності ниток від їх діаметра. Ці дані лягли в основу статистичних теорій міцності, в яких міцність тіла пов’язується з імовірністю наявності небезпечних дефектів. Довів реальну можливість досягнення теоретичної міцності. Спільно з А. П. Александровим і П. П. Кобеко заклав основи вчення про фізико-механічних і релаксаційних властивостей полімерів. Вивчив роль міжмолекулярних взаємодій в явищі твердіння (або розм’якшення) полімерів, вплив пластифікації на твердість і температуру розм’якшення полімерів. Розвинув теорію затвердіння полімерів, запропонував і експериментально обґрунтував молекулярний механізм їх склування. Досліджуючи механізм руйнування твердих тіл, вивів формулу для температурно-силовий залежності довговічності і радикально змінила уявлення про механізм руйнування. В розвинутої ним теорії встановив, що процес руйнування є атомно-кінетичним процесом і міцність тіла визначається не тільки силами міжатомної зчеплення, але й інтенсивністю теплового руху. У результаті виникло уявлення про кінетичної природі міцності твердих тел. Отримав дані про справжніх локальних напруженнях на міжатомних зв’язків, про розрив цих зв’язків, про ініційованих такими розривами вторинних молекулярно-деструкційні процеси, про виникнення зародкових розривів суцільності. Створив школу в галузі фізики міцності. Герой Соціалістичної Праці (1975). Головний редактор журналу «Фізика твердого тіла».