Олена Вартанова

Фотографія Олена Вартанова (photo Elena Vartanova)

Elena Vartanova

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    У суботу, 19 листопада, виповнюється 300 років з дня народження Михайла Ломоносова – російського вченого і засновника Московського університету. Декан журфаку МДУ Олена ВАРТАНОВА називає Ломоносова професійним журналістом, чия роль у розвитку публічних комунікацій досі недооцінена.

    В інтерв’ю «НІ» Олена Леонідівна також розповіла, наскільки російська наука відстала від західної, припустимо студентів журфаку займатися політикою і чому у деяких абітурієнтів минулого літа пропали бали за творчий конкурс.

    – Тема однієї із секцій наукової конференції на честь 300-річчя з дня народження Ломоносова – міфологізація його образу в радянський і пострадянський час. У чому проявилася ця міфологізація стосовно до журналістики?

    – В журналістиці, навпаки, внесок Ломоносова виявився недооцінений. Якщо і говорити про міфологізації, то так захопився величчю його фігури енциклопедиста і просвітителя Росії, що упустили, який вплив він справив на розвиток публічних комунікацій – усередині суспільства і між суспільством і владою.

    – Ломоносов – він ще й батько нашої журналістики?

    – Він може вважатися одним з перших професійних журналістів. І творцем журналістських стандартів. У своїй статті «Міркування про обов’язки журналістів» він виклав принципи роботи в цій професії. Це дуже правильні думки.

    – Хіба це не міфологізація, що Ломоносов 300 років тому чи не всі навколо придумав?

    – Це не міфологізація. Ломоносов був міждисциплінарним вченим, що рідкість. І Ломоносов – російський геній, який отримав освіту в Європі. Це не німці, які приїжджали в Росію зі своїми переконаннями, а російська, дуже пристрасний, який пізно прийшов в освіту і тому був несамовитий. Це Часто недооцінюють. При міфологізації вимивають живої людини, і залишається професор таких академій і засновник таких наук. Ті ж «Міркування про обов’язки журналістів» виникли не тому, що він сидів і розмірковував про великого. Це була відповідь на критичну статтю в одному з німецьких журналів, яку Ломоносов вважав образливою. Не будь він настільки темпераментним, він цього б не написав. А сила його інтелекту була така, що навіть з такого питання він зміг висловити принципові речі.

    – Ломоносов отримав освіту за кордоном. Якою мірою він відрізняється від безлічі наших вчених, які використовували досягнення зарубіжної науки і виявлялися в Росії першопрохідцями, тому що тут нічого не було?

    – Те, що Ломоносов відкрив атмосферу Венери, однозначно. Однак він визнаний не тільки в природничих науках, а й у письменстві. А словесність з закордону взяти неможливо. Проблема з Ломоносовим в тому, що про багатьох його відкриття стало відомо після смерті, після того, як почали відзначати його ювілей. І стала з’являтися інформац

    ія першості Ломоносова в зроблених після його смерті відкриття: у багатьох його чернетках знаходили те, що пізніше було повторено. Тому складно встановити авторство. Ідею бессословного університету, де навчаються люди з різних соціальних верств, Ломоносов запозичив. Але вона стільки для нас важила! Для тієї Росії, в якій працював Ломоносов, багато хто навіть запозичені ідеї виявлялися революційними.

    – Якою мірою оспівування Ломоносова схоже з оспівуванням перемоги у Великій Вітчизняній війні, коли оспівують, бо пишатися в країні більше нічим – ні в науці, ні в політиці?

    – До Ломоносову завжди було більш критичне ставлення. Один з моментів – це загравання з вищою владою, намагання через хвалебні оди императрицам впровадити ідею важливості продовження реформ Петра. Розпочата Петром I модернізація тоді вже стала пробуксовувати. Що ж стосується сучасної російської науки, то вона все більше підпорядковується вимогам практики. Ми йдемо з чистих досліджень у орієнтовані на ринок. І тому наука не розвивається так, як розвивалося в радянські часи. Але з цим стикається наука у всьому світі. Навіть нобелівські лауреати зараз виростають з такої прагматичної науки. Але серед лауреатів останніх років є і випускники російських вузів, які працюють у західних університетах.

    – Наша журналістська наука якою мірою відстає від західної?

    – Дослідження журналістики в Росії в 1990-е роки рвонули вперед. До нашим уявленням про соціальної місії журналістики додалися нові концепції, пов’язані з глобалізацією, економікою ЗМІ, постмодернізмом. І у нас, як і у Ломоносова, виникли складнощі з термінологією. Мас-медіа – це ЗМІ чи щось інше? Ми насилу знайшли російський варіант для поняття піар, «Public relations» («зв’язки з громадськістю». – «НІ»). Але з’являються «Government relations» («зв’язку з урядом»), «Investor relations» («зв’язки з інвесторами»)…

    – Складності з термінами і виникли тому, що домінують закордонні концепції, а не наші.

    – Ми адаптуємо концепції до російського медиаландшафту. Західні моделі нам не завжди підходять, і потрібно шукати свої. Особливо в тому, що стосується відносин політики і журналістики, економіки та журналістики. Теорії, застосовані до російської дійсності, можуть дати зовсім інші висновки, ніж у практиці інших країн. Як і наші концепції партійності журналістики та гласності у переломленні до чужої практиці.

    – Але на наших журфаках навчаються за переказним підручниками,а за кордоном за нашими переказним підручниками не навчаються.

    – Ви впадаєте в самозаперечення. По-перше, дуже багато книг написано російськими мислителями, виїхали на Захід. Причому ці книги виростають ще з радянської традиції. По-друге, справа в тому, що результати наших досліджень, як правило, публікуються російською. А світове академічний простір – англомовне. Ми вчимося не стільки за переказними книжок, скільки з англомовним. Багато наших студенти читають англійською. І якщо ми почнемо публікувати наші дослідження англійською, нас будуть більше і краще знати за кордоном.

    – Ви говорили про відносини політики і журналістики. Днями на НТВ закрилася програма «Нереальна політика» – після зняття з ефіру передачі зі студенткою журфаку Вірою Кічановой, яка намагалася поставити питання президенту під час його візиту на факультет. Дійде до того, що за подібне будуть відраховувати з МДУ?

    – Відраховувати журналістів за політичні погляди не можна. У суспільстві є різні класи, різні ідеї. І журналісти теж повинні бути різні. Але грамотність в політиці та економіці – найважливіший критерій професійного успіху. Тут важлива відмінність російської теорії журналістики від західної. У Росії, як і в СРСР, журналіста визначають як людину з активною соціальною позицією. В англо-американській традиції нічого подібного немає. Там журналіст не має права висловлювати свою думку і виявляти свою позицію. Студенти, які висловлюють свою думку, – це продовжувачі кращої традиції і російської дореволюційної журналістики, і радянської журналістики.

    – Звуження свободи слова, яке триває в країні, до журфаку дійде?

    – За законом «Про Московському і Санкт-Петербурзькому університетах» ми вільні у формуванні навчальних планів. Ми спираємося на зарубіжний досвід, про що завжди казали. Журфак дуже глобалізований. У нас безліч центрів за дослідженнями ЗМІ зарубіжних країн, щоб ми могли розуміти, що відбувається за кордоном. Багато наші студенти їздять на практику за межі нашої країни. І, мені здається, наші студенти розуміють свободу слова не тільки в її російському вигляді. Інша справа, що журфак майже не видає ЗМІ. Хоча в планах факультету після реконструкції телецентру значиться початок виробництва освітніх програм і створення просвітницького мовлення.

    – Якою мірою допустимо перетворювати факультет в політичну майданчик?

    – Ні в яку. Потрібно розуміти, що факультет – це місце, де студенти отримують знання щодо сучасних політичних процесах, а не місце агітації партій в рамках передвиборної кампанії. Це непросто. Студенти самі виступають за певні ідеї. І ми бачимо брак майданчиків для дебатів. Навіть для дебатів студентів один з одним. Створення майданчика для студентських спорів навчило б молодь відстоювати свої погляди. Але це повинно залишатися навчальним процесом, а не перетворюватися на політичний. Політичний процес хай іде за межами нашого двору, за нашою красивою огорожею.

    – Календарі «за» і «проти» Путіна і питання Медведєву під час відвідання журфаку – це до огорожі або за огорожею?

    – Календарі не випускав факультет. Студенти робили їх з власної волі, і вони мають право на свої погляди. Тільки повинно бути зрозуміло, що це не позиція факультету, а позиція студентів, які часто також є співробітниками медиапредприятий. А написані на плакатах питання Медведєву – це акція громадянської участі. Всі студенти мають на це право. Інша справа, що студенти хотіли поставити президенту запитання, а формат зустрічі не дав їм таку можливість.

    – Давайте повернемося до Ломоносову. Якби він зараз прийшов з Архангельська, він вступив на журфак МГУ?

    – Він би точно не пішов. Тому що коли він прийшов з обозом до Москви, рівень підготовки у нього був дуже невисокий. І якщо б його тестували, він би не здав ЄДІ. Тести фіксують тільки рівень знань, а творчий потенціал не виявляють. Тому така оцінка неповноцінна.

    – Креативний потенціал при вступі на журфак виявляють на творчому конкурсі. Тільки у деяких абітурієнтів минулого літа бали пропали…

    – Минулого літа змінювалися результати, тому що нам не вдалося створити однакові умови для всіх абітурієнтів. Творчий конкурс з ЄДІ в’яжеться дуже погано. А нам потрібно балами оцінювати прояви творчого потенціалу. Крім того, одні краще пишуть, інші краще говорять. Ми продовжуємо шукати формат творчого конкурсу, більш адекватний в умовах ЄДІ. Щоб завдання у всіх були однаковими, а потенціал проявлявся у кожного по-своєму.

    – Наскільки це можливо – однакові завдання з різними правильними відповідями?

    – В цьому і проблема. Як однозначно оцінити іскри таланту і рівень підготовленості, соціальної активності? Зараз над критеріями працює комісія, яка складається з викладачів факультету та практикуючих журналістів. Вони підбирають ті питання, які дозволять виявити творчий потенціал майбутнього журналіста.

    – До наступного літа критерії будуть?

    – Так.