Леон Маккаррон

Фотографія Леон Маккаррон (photo Leon McCarron)

Leon McCarron

  • Громадянство: Ірландія

    Біографія

    Ризикуючи перекинути човен на одному з порогів, знайомлячись з місцевими жителями в засніжених гірських верхів’ях, користуючись картою радянських часів, мандрівник Леон Маккаррон грав зі смертю в своєму прагненні підкорити найдовшу річку Ірану (Iran) за один місяць.

    Авантюрист з Північної Ірландії (Northern Ireland) подолав відстань в 725 км, щоб вийти з річки Карун (River Karun) у море. Йому доводилося йти пішки, плисти на байдарках і їхати на велосипеді. На диво, Маккаррон був радо прийнятий в іранських будинках, колись званих колишнім президентом США Джорджа Буша (George Bush) ‘віссю зла’. Щедрі і добрі іранці навіть позичали Леону велосипед та інше спорядження, коли пороги річки Карун ставали занадто небезпечними, щоб продовжувати рух на каяку.

    Маккаррон говорить: ‘Багато іранців говорили, що в Ірані можливо все. І з цим девізом не можна не погодитися. За 20 хвилин нас повністю спорядили експедицію на велосипедах, і ми пообіцяли, що отримаємо масу вражень і надішлемо сдел

    анний в дорозі фотографії’.

    Міністерство закордонних справ та у справах Співдружності (FCO) донині радить уникати подорожей в Іран, але туроператори повідомляють, що кількість бажаючих відправитися в ‘загадкову і дику’ республіку зростає з разу в раз. Одним з тих, хто здійснив своє бажання, став Леон Маккаррон, який нині має намір змонтувати документальний фільм про свої пригоди.

    Спочатку Маккаррон близько тижня рухався по березі річки від її витоку, поки річка Карун не стала занадто широкою і занадто глибокою, і йому і його другові не здалося, що їх каяки не розраховані на таке. Для навігації друзі користувалися старою картою, складеною в радянські часи для росіян.

    Найбільш яскравим відрізком під час подорожі для М

    аккаррона став місто Шуштер (Shushtar), літня столиця Перської імперії, який може похвалитися вражаючими елементами гідрографії і славиться історичної гідравлічною системою, що використовує річкову воду і має статус Всесвітньої спадщини.

    На одному особливо небезпечній ділянці каяк Маккаррона перекинувся на бистрині, і в ту ж секунду одне з весел миттєво засмоктала під воду потужна воронка. Леон згадує: ‘Ймовірно, це налякало мене більше всього іншого, що я бачив під час своєї поїздки’. Коли друзям в сусідньому місті позичили весло на заміну, вони все ж вирішили, що продовжувати каякінг просто безрозсудно. Маккаррон каже: «зрештою, ми порахували, що з нашою човном намагатися переграти смерть – це вже занадто.

    Мені здається, я все ж авантюрист, якому не потрібен дуже високий рівень адреналіну’.

    Пересісти на велосипеди виявилося самим розумним рішенням. Але друзям не вистачало коштів, т. к. в Ірані не працюють жодні міжнародні платіжні системи через запровадження санкцій проти використання іранського ріала. На щастя, у місцевого власника магазину виявилася ціла сотня велосипедів. Він позичив дві свої найкращі туристичні моделі з кошиками і спальними мішками, просто взявши слово з Маккаррона і його друга, що вони йому вишлють фотографії своїх пригод.

    Маккаррон закінчив свою поїздку в Перській затоці (Persian Gulf), недалеко від міст Абадан (Abadan) і Барса (Basra), де в період іранського конфлікту базувалися британські сили.