Дмитро Багалій

Фотографія Дмитро Багалій (photo Dmitrij Bagalej)

Dmitrij Bagalej

  • День народження: 26.10.1857 року
  • Вік: 74 року
  • Місце народження: Київ, Україна
  • Дата смерті: 09.02.1932 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Багалій, Дмитро Іванович, історик і археолог. Народився 26 жовтня 1857 року в Києві, в міщанській малоросійської сім’ї.

Слухав лекції на історико-філологічному факультеті в Київському і Харківському університетах. По закінченні курсу кандидатом, був залишений для приготування до професорського звання по російської історії при Київському університеті. З 1883 року читає лекції з російської історії в Харківському університеті спочатку як доцент, а після отримання ступеня доктора — професора (з 1908 року — заслуженого). У 1906 році обраний ректором університету на три роки, а в 1909 році затверджений у тому ж званні на нове триріччя. Був секретарем і головою секцій на археологічних з’їздах, головою попереднього комітету по влаштуванню харківського археологічного з’їзду, головою його вченого комітету та катеринославського з’їзду. В московському архіві міністерства юстиції і закордонних справ відкрив багато історичних документів, а з Румянцевського музею (його рукописного відділення)витяг не видані рукописні твори Р. С. Сковороди ; у Полтаві відкрив частину архіву малоросійської колегії і Рум’янцевської опису Малоросії. Виробляв розкопки курганів в Салтові, Янковке і Олексіївці; в с. Бабаях відкрив фамільний архів Донців-Захаржевських , Щербининых і Крапоткиных. З 1883 року завідує харківським історичним архівом; влаштував у ньому три нові відділу — полтавський, харківський і паперів місцевих діячів; поклав початок його довідковій бібліотеці. Був головним редактором університетських ювілейних видань («Біографічного Словника» та історії вчених та навчально-допоміжних установ університету). З 1897 року, за дорученням міської думи, складає історію р. Харкова. При відкритті пам’ятника Н.В. Гоголя в Москві виголосив промову про прийомах його творчості, після смерті Л. Н. Толстог про — про його ставлення до Р. С. Сковороді. З відкриттям вищих жіночих курсів у Харкові став читати на них систематичні лекції. Перший том зібраних ним Матеріалів для історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави» поклав початок видань харківського історико-філологічного Товариства. Отримав від Академії Наук дві премії графа Уварова й почесний відгук за «Нариси з історії колонізації» і «Досвід історії Харківського університету, I». 12 років був головою правління харківської громадської бібліотеки і головою комітету по виданню книг для народу. Складається гласним міської думи. Був членом державної ради від Академії Наук і 9 російських університетів з квітня по липень 1906 року. За 30 років наукової діяльності надрукував понад 200 праць. З них найбільш великі: 1) «Історія Сіверської землі до половини XIV століття» (К., 1882); 2) «Нариси з історії колонізації і побуту» (М., 1887); 3) «Колонізація Новоросійського Краю» (К., 1889); 4) «Новий історик Малоросії» (СПб., 1891); 5) «До історії вчень про побут давніх слов’ян» (К., 1892); 6) «До історії заселення і господарського побуту Курської і Воронезької губерній» (СПб., 1896); 7) «Українська старовина» (Харків, 1896); 8 — 9) «Досвід історії Харківського університету» по виданим матеріалів; т. I, Харків, 1898; т. II, Харків, 1904; 10) «Коротка історія Харківського університету» (спільно з В. П. проф. Бузескулом і Н.Ф. Сумцовим , Харків, 1906); 11) «Археологічна карта Харківської губернії» (Харків, 1905); 12) «Історія р. Харкова за 250 років його існування», тобто I-й (Харків, 1905); 13 — 14) «Російська історія» (ч. 1-а, Харків, 1909; ч. 2-а, Харків, 1911); 15) «Нариси з російської історії. Т. 1-й. Статті по історії освіти» (Харків, 1911). Повний список його наукових праць, з біографією, в XX томі «Збірника Харківського Історико-Філологічного Товариства».