Андрій Єрофєєв

Фотографія Андрій Єрофєєв (photo Andrey Erofeev)

Andrey Erofeev

  • День народження: 25.06.1956 року
  • Вік: 60 років
  • Місце народження: Париж, Франція
  • Громадянство: Росія

Біографія

Мистецтвознавець, колишній завідувач відділом новітніх течій Третьяковської галереї (2002-2008), раніше – голова сектору новітніх течій у музеї-заповіднику «Царицино» (1989-2002), зібрав велику колекцію сучасного російсько-радянського мистецтва, передану ГТГ в 2001 році. У травні 2007 року як куратор виставки «Заборонене мистецтво — 2006» став фігурантом кримінальної справи, в рамках якого в травні 2008 року був звинувачений в порушенні расової, національної і релігійної ворожнечі.

Андрій Володимирович Єрофєєв народився 25 червня 1956 року в Парижі в родині радянського дипломата. Крім нього, в родині виховувався ще один син, Віктор (1947 року народження, у майбутньому – відомий письменник, лауреат літературної премії імені Володимира Набокова).

У 1978 році Єрофєєв закінчив історичний факультет МДУ імені Ломоносова, відділення історії мистецтва.

У 1982-1989 роках Єрофєєв працював архітектором, науковим співробітником, потім – старшим науковим співробітником в ЦНДІ теорії та історії архітектури в секторах історії російської та радянської архітектури (ВНИИТАГ). У 1984 році він захистив кандидатську дисертацію по темі «Мистецьке об’єднання «Світ Мистецтва» і російська культура початку ХХ століття».

У 1989 році Єрофєєв очолив сектор новітніх течій у музеї-заповіднику «Царицино». За даними радіо «Культура», за час роботи у музеї-заповіднику він зібрав колекцію сучасного російсько-радянського мистецтва в кількості більше двох тисяч творів. За даними газети «Комерсант», свою колекцію Єрофєєв почав створювати ще до приходу в «Царицино», і за роки роботи в музеї-заповіднику збільшив збори на 850 предметів. За визнанням деяких дослідників мистецтва, «тільки його стараннями» твори російського мистецького андеґраунду 1960-1980 не пропали, а опинилися у державному сховищі.

У 2001 році колекція із Єрофеєва «Царицино» була передана в Державну Третьяковську галерею (ГТГ), а в грудні 2002 року Єрофєєв став завідувачем відділом новітніх течій Третьяковки. Згодом, працюючи в Третьяковській галереї, Єрофєєв вибудував нову постійну експозицію, присвячену російському мистецтву 1960-2000 років, організував лекторій по сучасному мистецтву, програму відеопоказів, а також педагогічні програми. Він виступив упорядником ряду виставок сучасного мистецтва, таких як персональні виставки класиків московського концептуалізму Еріка Булатова («Живу—бачу» в 2003 році і «Ось!» — у 2006 році) та Іллі Кабакова («Десять персонажів», 2003 рік), а також організував такі концептуальні виставки, як «Спільники» (2005), «Російська поп-арт» (2005) і «Соц-арт» (2007).

Організовані Єрофєєвим виставки публікою неоднозначно оцінювалися. Зокрема, обурення православних активістів викликала картина Олександра Косолапова «Ікра» (зображає оклад отиконы, заповнений чорною ікрою) з виставки «Поп-арт», після чого дирекція Третьяковки вилучила її з експозиції. Скандали супроводжували і виставку «Соц-арт», показану на 2-ї Московської бієнале сучасного мистецтва. Зокрема, напередодні від’їзду виставки в Париж міністр культури Росії Олександр Соколов заявив, що вона стане «ганьбою для Росії». Після цього, вже під час переїзду експозиції в Париж, приготованих до відправлення експонатів з ініціативи самої ГТГ, так і керівника Федерального агентства по культурі і кінематографії Михайла Швидкого було вилучено кілька робіт, що викликало обурення в пресі і суспільстві. Скандали не закінчилися і після того, як виставка була проведена. Після того як Соколов в інтерв’ю газеті «Московський комсомолець» в жовтні 2007 року, по суті, звинуватив керівництво Третьяковки в корупції при підготовці експортного варіанту виставки «Соц-арт. Політичне мистецтво Росії», музей подав в суд на міністра і ЗАТ «Редакція газети «Московський комсомолець». Однак у квітні 2008 року Хамовницький суд Москви поданий ГТГ цивільний позов про захист ділової репутації відхилив.

За словами Єрофєєва, після «Соц-арту» його відділу не давали робити виставки, а також «скасували лекції і видеопоказы». Наступну свою виставку Єрофєєв організував не в ГТГ, а в Музеї та громадському центрі імені Сахарова, разом з директором музею, відомим правозахисником Юрієм Самодуровым. Ця виставка, названа «Заборонене мистецтво — 2006», що відкрилася в березні 2007 року, в дні 2-й бієнале сучасного мистецтва. На ній були представлені роботи, не допущені до показу на експозиціях в Третьяковській галереї в 2006 році. Незабаром після відкриття виставки професор Московської духовної академії Андрій Кураєв заявив про те, що, на його думку, виставка образливою для вірян і повинна стати підставою для того, щоб її організаторам надалі була заборонена будь-яка виставкова діяльність. Проти «Забороненого мистецтва» також виступили представники православної громадськості, в тому числі організації «Народний собор» і Союз православних громадян. Тоді ж пролунали вимоги закрити центр імені Сахарова, оскільки в ньому постійно готуються антинародні і антидержавні провокації». Разом з тим критики відзначали, що майже половина робіт, які викликали обурення частини публіки, була створена ще в радянський час — ці витвори мистецтва критикували партійні влади за допомогою порівняння комуністичної ідеології з релігією.

З вимогою притягнути до відповідальності організаторів виставки в тому ж 2007 році виступило православно-патріотичний рух «Народний собор». У травні 2007 року проти організаторів «Забороненого мистецтва» було заведено кримінальну справу. Проведена в ході слідства експертиза встановила, що виставка спрямована на дискредитацію традиційних культурних і духовних цінностей основного населення саме Російської Федерації». У травні 2008 року Самодурову було пред’явлено звинувачення в порушенні расової, національної та релігійної ворожнечі, причому в обвинувальному висновку була згадана «невизначена група громадян, що сповідують православну релігію», які піддалися «руйнування сформованої в них картини світу». У тому ж місяці аналогічне звинувачення — «збудження ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності з використанням службового становища» — було пред’явлено і Єрофеєву.

У червні 2008 року директор ГТГ Валентин Родіонов підписав наказ про звільнення Єрофєєва. При цьому представники Третьяковки стверджували, що його звільнення не було продиктовано ідеологічними міркуваннями, а стало результатом порушення ним музейного порядку. Було заявлено і про можливості розформування відділу, який очолював Єрофєєв.

У липні 2008 року кримінальну справу організаторів виставки «Заборонене мистецтво — 2006» було направлено до суду. У тому ж місяці вже колишній начальник Єрофєєва Родіонов звернувся з офіційним листом до міністра культури РФ Олександра Авдєєва, голові комітету Держдуми РФ з культури Григорію Ивлиеву, заступнику голови Ради при президенті РФ з культури і мистецтва Михайлу Пиотровскому і голові комісії Громадської палати РФ з культури Карену Шахназарову, в якому попросив провести повторну мистецтвознавчу експертизу виставки «Заборонене мистецтво – 2006», оскільки перша експертиза «проводилася фахівцем, не володіє відповідною кваліфікацією».

Заступник директора ГТГ Ірина Родіонова, виступаючи на радіо «Ехо Москви», пояснила, що керівництво музею не ставить перед собою мету «захищати безпосередньо Єрофєєва, а лише виступає за те, щоб проводимаяэкспертиза була професійна. Дорікаючи Єрофєєва у недотриманні посадових інструкцій і правил музейного розпорядку, вона неодноразово підкреслювала, що він — талановитий куратор, однак, на її думку, «профнепридатний як музейник», зберігач, оскільки в музей він «намагався привнести правила роботи приватній галереї». На прес-конференції в РІА Новини, організованої в липні 2007 року, Єрофєєв охарактеризував свій конфлікт і конфлікт очолюваного ним відділу з керівництвом Третьяковки як «інституціональний», «викликана протиріччями між традиційним музеєм та музеєм сучасного мистецтва». Також він подякував Третьяковську галерею за те, що йому була надана можливість протягом ряду років працювати в її стінах, і заявив про свій намір створити музей актуального мистецтва. При цьому залишилася невизначеною доля колекції Єрофєєва, в свій час переданої Третьяковці. Більше половини її експонатів не належить ГТГ, яка зберігає їх лише на тимчасових права. Йдучи з Третьяковки, Єрофєєв закликав митців — власників картин не забирати їх з музею.

В кінці серпня 2008 року провадження по кримінальній справі було зупинено у зв’язку з хворобою Єрофєєва. У лютому 2009 року слухання у справі було поновлено. З-за неправильно складеного обвинувального висновку захист Єрофєєва і Самодурова просила повернути справу в прокуратуру, наполягаючи на абсурдність звинувачень, оскільки «не можна судити людей за організацію виставки». Однак у квітні 2009 року Таганський суд Москви відмовився повернути справу організаторів виставки «Заборонене мистецтво-2006» в прокуратуру, крім цього, він відхилив клопотання про повторне проведення низки судових експертиз.

Критики, особливо підкреслюючи роль Єрофєєва у збереженні творів російських художників 60-х — 80-х років, писали про те, що сам він завданням мистецтва вважає виховання суспільства через пошук його больових точок і порушення різного роду табу. Вони відгукувалися про нього як про людину «надзвичайно впертій», відомому «своїм демонстративно непохитним характером і публічними переймами з начальством». У свою чергу, заступник директора Третьяковки Лебедєва заявляла, що Єрофєєв «за своїм типом особистості… – руйнівник». Вона називала його «блискучим маніпулятором суспільною свідомістю», манера поведінки якого будується «за законами шоу-бізнесу».