Ліна Костенко

Вітаю, дорогі читачі! Сьогодні ми розглянемо життя та кар’єру видатної української письменниці – Ліни Василівни Костенко. Народилася вона 19 березня 1930 року в місті Ржищеві, Київська область. Ліна Василівна – це відома поетеса-шістдесятниця, письменниця, дисидентка. Її найвідомішими проєктами є поетичні збірки “Неповторність”, “Сад нетанучих скульптур”,“Над берегами вічної ріки”,  а також роман у віршах “Маруся Чурай”. Запрошую вас дізнатися більше про цю надзвичайну жінку.

Дитинство та сім’я

Ліна Костенко народилася в родині вчителів Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків. У 1936 році, коли Ліні було всього 6 років, її родина переїхала до Києва. Ліна Костенко була у шлюбі з Єжи-Ян Пахльовським і Цвіркуновим Василем Васильовичем. Від цих шлюбів у неї є двоє дітей: Пахльовська Оксана Єжи-Янівна та Цвіркунов Василь Васильович.

Ліна Василівна Костенко отримала освіту в декількох навчальних закладах:

1. Школа № 100 (1937-1941): Це було місце, де Ліна отримала свої перші знання. Школа була розташована в робітничому селищі на Трухановому острові, де тоді проживала її сім’я. На жаль, у 1943 році школу знищено пожежею разом з усім селищем.
2. Середня школа № 123 на Куренівці: Після війни Ліна продовжила навчання в цій школі і успішно її закінчила. У 1945 році школу відвідав нарком освіти УРСР П. Г. Тичина, якому Ліна подарувала свою першу рукописну збірку віршів.
3. Київський педагогічний інститут імені М. Горького (тепер НПУ ім. М. Драгоманова): У 1946 році Ліна вступила до цього вишу, але через деякий час покинула його, незадоволена рутинним викладанням предметів і загальною атмосферою в інституті.
4. Московський літературний інститут імені М. Горького: Ліна подала документи до цього інституту, відомого тоді як кузню літературних талантів СРСР. Вона успішно пройшла складні конкурсні випробування і почала навчання серед обдарованих однолітків і відомих митців слова. У 1956 році Ліна закінчила інститут з відзнакою.

Кар’єра

Ліна Костенко стала відомою у 1950-1960-х роках, коли вона вийшла на передову нового покоління українських поетів, яке отримало назву “шістдесятники”. Цей час був періодом народження нових напрямків в українській літературі, які спонукали авторів до створення інноваційних, незвичайних, авангардних творів, які були безкомпромісно критичними до влади та тодішнього режиму.

У 1957 році було опубліковано її першу збірку віршів “Проміння землі”, а в 1958 році – “Вітрила”. Обидві ці збірки привернули увагу читачів і критиків. Збірка “Мандрівки серця” (1961) підтвердила її успіх і продемонструвала творчу зрілість поетеси, визначивши її як одну з провідних фігур української поезії.

На початку 1960-х років вона активно брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді в Києві. З 1961 року її творчість стала предметом критики за “аполітичність”, а фільм, знятий за її сценарієм “Дорогою вітрів”, був вилучений з плану знімання.

8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив, що деякі твори молодих поетів, включаючи твори Ліни Костенко, викривають і затемнюють ідеологічний зміст твору. Це було сигналом до погрому покоління шістдесятників.

У 1963 році з друку було знято книжку віршів Ліни Костенко “Зоряний інтеґрал”, а книжку “Княжа гора” зняли з верстки. У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка – в Україні. Її вірші ходили в “самвидаві”.

У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Вона була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями вона кинула їм квіти. Разом з І. Драчем вона звернулася до редакції журналу “Жовтень” (тепер “Дзвін”) і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

У 1968 році вона написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Після цього ім’я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала “в шухляду”.

У 1973 році вона потрапила до “чорних списків”, складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів “Над берегами вічної ріки”, а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, – історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій “Неповторність” (1980) і “Сад нетанучих скульптур” (1987), збірка віршів для дітей “Бузиновий цар” (1987).

У 2010 році вийшов перший роман Ліни Костенко – “Записки українського самашедшого”. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч.

У січні 2011 року Ліна вирушила в тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка “Річка Геракліта”, яка включала як вже відомі вірші, так і 50 нових поезій. Ця збірка стала ще одним значним внеском у літературний світ.

У 2012 році, видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” випустило поетичну збірку “Триста поезій. Вибране”, яка включала в себе вибрані твори поетеси.

9 квітня 2012 року, на день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко “Є поети для епох” авторства Івана Дзюби. Книга була надрукована видавництвом “Либідь”.

У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Таким чином, кар’єра Ліни Костенко була наповнена як творчими успіхами, так і викликами. Вона залишається однією з найвизначніших фігур в українській літературі.

Досягнення

1. Ліна Костенко з’явилася на головній сторінці газети «Культура і життя».
2. Вона була відзначена як почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
3. Львівський національний університет вручив їй звання почесного доктора.
4. Отримала звання почесного доктора Чернівецького національного університету у 2002 році.
5. У 1987 році стала лауреаткою Державної премії ім. Тараса Шевченка за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність».
6. У 1989 році отримала Премію Антоновичів за «Сад нетанучих скульптур».
7. У 2000 році стала лауреаткою Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги.
8. Нагороджена Почесною відзнакою Президента України у 1992 році та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
9. Вона відмовилася від звання Героя України, заявивши: «Політичної біжутерії не ношу!».
10. У 2012 році отримала відзнаку «Золотий письменник України».
11. У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
12. У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо на її честь.
13. 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону.

Ці відзнаки та нагороди свідчать про величезний внесок Ліни Костенко в літературу та культуру України. Її творчість та вплив продовжують відчуватися в українському суспільстві.

Висновок

Ліна Василівна Костенко – це видатна українська письменниця, чиї твори вплинули на українську літературу. Її життя та кар’єра є прикладом відданості своєму ремеслу та любові до своєї країни. Я сподіваюся, що ця біографія була корисною та цікавою для вас. Дякую за читання!