Клаудіа Хілл

Фотографія Клаудіа Хілл (photo Claudia Hill)

Claudia Hill

  • Громадянство: Німеччина

    Біографія

    Німецький модельєр і художник по костюмах, працює в Берліні (Berlin) і Нью-Йорку (New York).

    Клаудіа Хілл виросла в Німеччині (Germany), де вона навчилася шити у своєї матері, празької кравчині. Підлітком вона зацікавилася оформленням сцени і вступила учнем у Нюрнберзький державний оперний театр (Nuremberg State Theater and Opera). Там її увагу привернув танець, і Клаудіа почала вивчати мистецтво сучасного танцю. В 1993 році вона переїхала в Нью-Йорк, щоб продовжити навчання в студії Мерса Каннінгема (Merce Cunningham Studio). Між тим, її уяву захопив процес створення одягу. Вона вступила в престижну нью-йоркську Школу дизайну Parson’s School of Design і Технологічний Інститут Моди (Fashion Institute of Technology) і закінчила обидва навчальних заклади. Незабаром Клаудіа Хілл вже створювала костюми для театру і кіно. Вона працювала над костюмами для бродвейської постановки Артура Міллера (Arthur Miller) ‘Всі мої сини’ (All My Sons) і для оригінальної бродвейської постановки мюзиклу ‘Рента’ (Rent) – причому один з її костюмів був придбаний для постійної колекції Смитсоновским Інституту

    утом (Smithsonian Institute).

    У 1997 році випадкова зустріч Клаудії з іспанським дизайнером Мігелем Адровером (Miguel Adrover) призвела до того, що ‘Horn’, нью-йоркський магазин Адровера, придбав кілька предметів одягу з її колекції. У тому ж році Хілл в числі чотирьох авангардних дизайнерів Нью-Йорка стала героїнею документального фільму японської телекомпанії NHK. За один день вона стала популярною в Японії (Japan), і на Хілл посипалися замовлення від японських магазинів, представлених компанією-дистриб’ютором ‘Look’. Її одяг, розроблена в контексті танцю і руху, була надзвичайно зручною в користуванні, оскільки ретельно враховувала унікальну архітектуру людського тіла.

    У 1998 році Хілл заснувала власну компанію з пошиття одягу, щоб продавати дві її лінії, спочатку у великому нью-йоркському універмазі ‘barney’s’, а потім в бутиках по всьому світу. Однак її не приваблювала кар’єра дизайнера, який неухильно дотримується суворих правил подіуму. Завдяки зануренню у світ танцю і театру, Клаудіа завжди розглядала одяг як один з аспектів мистецтва, як продукт поєднання мистецтва і моди, і протягом наступних кількох років вона привернула увагу міжнародної спільноти успішними результатами плідної зв’язку між цими двома світами. Вона почала співпрацювати з іншими артистами на мультимедійних заходах в рамках Нью-Йоркського Тижня Моди (New York Fashion Week), працювала над інсталяціями, концептуальними перфомансами, відеокліпами та презентаціями. Подібне співробітництво допомогло Клаудії у створенні одягу, не підвладній тимчасовим рамкам і впливу комерційної моди.

    У 2002 хореограф Вільям Форсайт (William Форсайта) попросив Хілл зайнятися дизайном костюмів для його нової постановки ‘Decreation’, і робота з Форсайтом ознаменувала повернення до створення костюмів для театральних і танцювальних шоу. Через кілька років костюми для Клаудії ‘Гамлета’ (Hamlet) у постановці експериментальної трупи ‘Wooster Group’ були відзначені критиками в Нью-Йорку, Берліні та паризькому Центрі Помпіду (Centre Pompidou, Paris). У 2004-му Хілл відкрила свій перший магазин в Берліні, який являє собою не тільки торгову площадку для колекцій модельєра, але і свого роду сполучна ланка між художниками та їх аудиторією. В цей же час вона познайомилася з ізраїльської художницею Неллі Агассі (Nelly Agassi), з якої продовжує співпрацювати і сьогодні. Німецька неурядова організація Інститут Гете (Goethe Institute) вибрала колекції Хілл для виставки німецької моди в рамках форуму ‘Азія — Європа’ (ASEM) в Ханої, В’єтнам (Hanoi, Vietnam). У 2010-му Хілл виступила в якості художника по костюмах драми ‘Look, Stranger’ незалежного режисера Аріель Джавич (Arielle Javich). Прем’єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (2010 Toronto International Film Festival).

    Клаудіа Хілл часто експериментує із створенням власних тканин і мережив, використовує нові і старі матеріали, вшиває трави і дрібні камінчики, щоб впливати не тільки на зовнішній вигляд, але і на відчуття майбутніх власників її одягу.