Анрі Мішо

Фотографія Анрі Мішо (photo Henri Michaux)

Henri Michaux

  • День народження: 24.05.1899 року
  • Вік: 85 років
  • Місце народження: Бельгія, Франція
  • Дата смерті: 19.10.1984 року
  • Громадянство: Франція

Біографія

Французький поет і художник з валлонськими, німецькими, іспанським корінням.

Ріс самотнім, украй хворобливою дитиною, не задоволеним собою і оточуючими, переповнений духом опору. Після окупації Бельгії німцями намагався вчитися медицині, кинув курс, у 1920-1921 плавав матросом в Німеччину, Великобританію, Південну і Північну Америку. З 1924 жив у Парижі, з 1955 — громадянин Франції.

Творчість

У 1925 році, після побаченої в Парижі виставки сюрреалістів, почав займатися живописом і графікою. У 1937 перша виставка живописних робіт Мішо відбулася в галереї «Бібліотеки Плеяди» в Парижі. У 1954 році в якості експерименту вперше пробує мескалін, в 1956 випускає книгу нарисів про ефекти наркотиків «Убогі дива» з сорока вісьмома власними малюнками автора. Послепремии на венеціанській Бієнале 1960 перша всесвітня ретроспектива живопису і графіки Мішо відкрилася в 1964 в амстердамському музеї Стиделийк та женевській галереї Мотт. Надалі ретроспективні виставки не раз проходили в найбільших музеях і галереях Парижа і Брюсселя, Відня, Стокгольма і Лісабона, Нью-Йорка, Монреаля і Токіо. 17 червня 1997 така виставка була організована Вадимом Козовым за підтримки посольства Франції у Всеросійській державній бібліотеці іноземної літератури в Москві.

Мішо — автор книги записок про Сході «Варвар в Азії» (1933, 1941 Борхес перевів її на іспанський), збірок галлюцинаторной лірики і гротескно-фантастичні віршів у прозі «Внутрішній простір» (1944), «Життя в щілинах» (1949), «Обличчям до засовам» (1954), «Великі випробування духу з додатком незліченних малих» (1966), есе про живопису та художників «Переходи» (1950), збірників афоризмів «Кутові опори» (1971) і ін., багато з яких сам ілюстрував. Від присудженої Мішо національної премії Франції з літератури (1964) він відмовився.

Мішо-письменник ніколи не погоджувався вважати себе рівним власної «паспортної особистості», в тому числі — письменницької, і будь-якими словесними, зображувальними, музичними засобами (він складав ще й музику) боровся за примноження можливостей бути іншим. Звідси його постійне вивертання повсякденного здорового глузду, яке на перевірку не відрізнити від абсурду, звідси стирання кордонів між реальністю і фантастикою в його літературі, між зображуваним і зображенням в його живописі та графіці.

Визнання

«З вірша Анрі Мішо» для змішаного хору і оркестру (1963) написав Вітольд Лютославський, З твори для голосу — французький композитор Анрі Соге (1965). Кілька текстів Мішо були використані в концерті американської співачки і композитора Диаманды Галас «Defixiones, Will and Testament» (1999, диск 2003), на віршах Мішо побудована вокально-симфонічна поема російського композитора Валерія Грунера «Пісні моря» (2000). На Авіньйонському фестивалі 2006 р. був показаний спектакль Жозефа Наджа «Асобу» по книзі Мішо «Дикун в Азії» (музика Ст. Тарасова).