Галина Лодыш

Фотографія Галина Лодыш (photo Galina Lodush)

Galina Lodush

  • День народження: 03.07.1937 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: с. Равське, Ленінградська, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Враження від перебування в концтаборі так ніколи і не стерлися з пам’яті Галини Лодыш. Умови утримання в бараках були по-справжньому убогими, в самих приміщеннях не було навіть якихось перегородок, про меблів не доводилося і мріяти. Продукти, що потрапляли в раціон полонених, були здебільшого недоброякісними. Втім, деяке співчуття з боку фінів Галина теж пам’ятає – особливо це проявлялося по відношенню до дітей.

Лодыш Галина Олександрівна народилася в 1937 році в селі Равське Вознесенського району Ленінградської області. У рідному селі вона зустріла і війну, а разом з нею в село прийшли фіни, вони вивезли і жителів села. На возах, сім’ями, Галина та інші жителі села були вивезені в Петрозаводськ, на території якого було організовано кілька концтаборів. Діти, вільні від роботи, проводили в таборі цілі дні, батьки їх були зайняті на лісозаготівлях. Умови життя в холоді, постійному голоді і тривозі були дуже непростими. Брат Галини не вижив у таборі, дівчинці пощастило більше – вона залишилася жива. Галина прожила в концтаборі з грудня 1941-го до літа 1944-го, коли Петрозаводськ був звільнений Радянською армією. Жорстоке поводження, жахи смертей близьких, холод і хронічне недоїдання – саме такого досвіду довелося набратися Галині в люті роки війни. Незважаючи на те, що полонені в таборі не були солдатами, поводження з ними як з самими справжніми непримиренними ворогами – навіть діти часом піддавалися жорстокому побиттю.

Після звільнення, а потім і перемоги у війні, життя почала потихеньку налагоджуватися – разом з сім’єю та кількома знайомими з концтабору сім’ями,Галина переїхала в Пиндуши (Карелія), де батькам вдалося влаштуватися працювати на судноверф. Дівчинка пішла в школу, в другий клас. Незважаючи на радість перемоги і загальне торжество, колишнім в’язням концтаборів доводилося важко. Відповідні органи тримали всіх колишніх полонених під пильним наглядом, і Галина пам’ятає, що її батькам постійно доводилося зазнавати допитам держбезпеки. Однак, про цих подробицях вона дізналася вже значно пізніше.

Враження від перебування в концтаборі так ніколи і не стерлися з пам’яті Галини Лодыш. Умови утримання в бараках були по-справжньому убогими, в самих приміщеннях не було навіть якихось перегородок, про меблів не доводилося і мріяти. Продукти, що потрапляли в раціон полонених, були здебільшого недоброякісними. Втім, деяке співчуття з боку фінів Галина теж пам’ятає – особливо це проявлялося по відношенню до дітей. Згадується і те, як дорослі, самі знемагаючи від непосильної деколи праці, намагалися віддати свою пайку дітям. Незважаючи на пережиті біль і жахи війни, Галина Олександрівна не відчуває ненависті до фінам. Та війна для неї давно закінчена.

Сімейство Галини так і осіло в Пиндуши.