Жан-Батист Лякордер

Фотографія Жан-Батист Лякордер (photo Jean-Batist Lacordaire)

Jean-Batist Lacordaire

  • Дата смерті: 21.11.1861 року
  • Рік смерті: 1861
  • Громадянство: Франція

    Біографія

    Відомий французький проповідник, член Французької академії. Спочатку був адвокатом, вважався вольтерьянцем.

    У 1824 році зайнявся вивченням богослов’я, прийняв духовне звання і виступив гарячим захисником християнства взагалі, в якому знаходив єдино правильне вчення про норми суспільного побуту, і зокрема католицтва, в якому вбачав єдину форму християнства, здатну здійснити його ідеали. Згідно з Ламенне, з яким він зблизився, Лякордер думав, що можна бути щирим католиком і в той же час прихильником політичної свободи. У журналі Ламенне «l «Avenir» він гаряче відстоював незалежність церкви від уряду і після липневої революції заснував разом з Монталамбером, без дозволу держави, вільну колегію; колегія була закрита за розпорядженням цивільних властей, а в 1832 році заборонений папою журнал «L» Avenir».

    Подчинясь рішенням папи, Лякордер вступив до складу священнослужителів Собору Паризької Богоматері і з церковної кафедри став захищати чисто ультрамонтанское (тобто орієнтований на римський престол, а не на національні віяння у французькому католицтві) вчення в галузі богослов’я. Щоб переконати вище духовенство у своєму відмову від колишніх ідей, Лякордер написав проти Ламенне «Considerations sur le système філософське de M. Lamennais» (1834). У 1839 р. він надрукував «Mémoire pour le rétablissement en France de l erdre des frères prê cheurs», і незабаром вступив в орден домініканців. Написана ним «Vie de Saint-Dominique» (1840) легендарне і чужа всякої критики.

    У 1841 р. Лякордер повернувся з Італії в Париж і знову з блискучим успіхом проповідував перед масами слухачів.

    У 1848 р. він знову став журналістом, видавав «Ере nouvelle» і був обраний у члени установчих зборів, але незабаром склав з себе депутатські повноваження.

    З 1853 р. віддався виключно турботам про заснованої ним колегії Sorrèze і написав «Lettres à un jeune homme sur la vie chrétienne» (1858), «Liberté de l’eglise et de l ‘ Italie», 73 проповіді і багато надгробних слів.

    Оригінальну рису в проповідях Лякордера становить постійне зусилля скомбінувати католицьку церковну доктрину, в її ультрамонтанском вигляді, з вченням про політичну свободу і права народу. Не менш властиве йому прагнення узгодити віру зі свободою наукового дослідження. У деяких проповідях, однак, він доходить до повного заперечення науки, розуму і просвітництва.

    Мова проповідей Лякордера, повний антитез, романтики і ліризму, його шанувальники називали «мовою апостола». Він діяв більше на уяву й почуття слухачів, ніж на їх розум. Сам Лякордер писав, що бажаючи вилікувати хворобу століття — скептицизм і душевну смуту. Він просить, чим загрожує і примушує, більш щадить, ніж батожить. Його мова — наполовину релігійна, наполовину філософська, так як він прийшов до переконання в істині християнства головним чином шляхом роздуми.

    Після смерті Лякордера його твори були опубліковані у 1866 р., збори його проповідей у 1886-88 рр.

    Окремо були видані його листування з Свечиной (1862), з граф. Тур де Пен (1864); «Lettres à des jeunes gens» (1864); «Lettres à Th. Foisset» (1886).