Юрій Самодуров

Фотографія Юрій Самодуров (photo Yuriy Samodyrov)

Yuriy Samodyrov

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Колишній директор Музею та громадського центру імені Андрія Сахарова (1996-2008). Відомий правозахисник, співголова Всеросійського громадянського конгресу. У 2005 році як один з організаторів виставки «Обережно, релігія!» (2003) був визнаний винним в розпалюванні національної та релігійної ворожнечі і засуджений до штрафу в розмірі 100 тисяч рублів. У травні 2007 року як один з організаторів виставки «Заборонене мистецтво — 2006» став фігурантом нової кримінальної справи, в рамках якого в травні 2008 року був звинувачений в порушенні расової, національної і релігійної ворожнечі.

    Юрій Вадимович Самодурів з кінця 1980-х років фігурував в пресі як правозахисник. Про більш ранньому періоді його життя відомостей у публічному доступі немає — відомо лише, що одна з його бабусь, Ольга Слиозберг, була репресована і згодом опублікувала табірні спогади.

    В кінці 80-х років Самодурів, за деякими відомостями, «працював у Мінералогічному музеї… на Охотному ряду» (можливо, мається на увазі розташований у районі Державний геологічний музей імені в. І. Вернадського РАН). Тоді ж він почав займатися громадською діяльністю і став одним з ініціаторів руху, який ставив своєю метою увічнити пам’ять жертв політичних репресій в СРСР (портал OpenSpace зазначав, що Самодурів називав цей проект «Крипторием»). З осені 1987 року ініціативна група «Пам’ятник» змінила назву на «Меморіал» – саме вона стала основою однойменного правозахисного руху. Однак активної участі в його діяльності Самодурів не брав, оскільки незабаром покинув її лави з-за внутрішніх конфліктів (за деякими даними, причиною розбіжностей з колишніми однодумцями стало те, що він «бачив свій проект не політичним, а виключно культурним»). Згодом Самодурів підписувався під своїми нотатками в «Огоньку» наступним чином: «член оргкомітету Установчої конференції товариства «Меморіал», ініціатор руху».

    У 1992 році Самодурів виступав у пресі як виконавчий директор-організатор архіву академіка Андрія Сахарова і центру «Мир, прогрес, права людини» а в 1996 році, напередодні відкриття музею та громадського центру «Мир, Прогрес, Права Людини» імені Андрія Сахарова – як виконавчий директор Фонду Сахарова і виконавчий директор музею. Саме в цій якості він згодом найчастіше фігурував у пресі.

    Музей, очолюваний Самодуровым, виступав як громадський центр, який «покликаний сприяти становленню в Росії громадянського суспільства» і здійснював експозиційну, просвітницьку, дослідницьку та видавничу діяльність (з 2000 року Музей та центр імені Сахарова має статус автономного некомерційного установи культури). Однак згодом музей і його директор неодноразово опинялися в центрі скандалів. Так, у січні 2003 року правозахисник виступив одним з організаторів виставки «Обережно, релігія!», де у числі експонатів демонструвалися твори сучасного мистецтва, за висловом агентства Regnum, «полемічно обіграють профанацію релігійних символів» (інша газета, «Культура», заявила про те, що Музей імені Сахарова «виставив експонати шокуючі і, прямо кажучи, «наїжджають»… на офіційну релігію Росії». Через кілька днів після відкриття виставка була розгромлена членами Громадського комітету «За моральне відродження Батьківщини», які облили експонати фарбою. Влітку того ж року проти них було порушено кримінальну справу за статтею 231, частина 2 («хуліганські дії»), однак незабаром ця справа була закрита — Замоскворецький суд Москви визнав порушення кримінальної справи стосовно групи православних громадян, які заподіяли шкоду експонатів виставки «Обережно, релігія!», незаконним.

    Виставка стала предметом запеклої полеміки. Правозахисні організації заговорили про те, що в Росії перемагає войовничий клерикалізм а їх супротивники – про нападки на православ’я. У справу втрутилися деякі депутати Держдуми, зажадали від Генеральної прокуратури Росії притягнути до кримінальної відповідальності організаторів виставки, в тому числі і Самодурова, «за розпалювання релігійної ворожнечі». Слідство по справі і судові розгляди тривали більше року. 28 березня 2005 року Таганський суд Москви визнав Самодурова і співробітницю Музею імені Сахарова Людмилу Василовскую винними в розпалюванні національної та релігійної ворожнечі і засудив кожного з них до штрафу в розмірі 100 тисяч рублів. Такий вирок був винесений, незважаючи на те, що Самодурів, виступаючи з останнім словом, просив суд визнати їх невинними. «У нас і в думках не було образити чиїсь почуття», — зазначав директор музею.

    За словами Самодурова, ця історія змусила його побоюватися за долю низки подальших виставок, організованих Музеєм імені Сахарова: «Сучасні російські політв’язні», «57 годині в театрі», приурочену до річниці захоплення заручників «Норд-Осту», «П’ята печатка» про проблему тероризму і виставка політичного плакату «Кінець епохи Путіна». Проте другий «скандальної» виставкою в Музеї та громадському центрі імені Сахарова стали не вони, а експозиція під назвою «Заборонене мистецтво — 2006». Вона відкрилася в березні 2007 року, в дні 2-й Бієнале сучасного мистецтва; куратором виставки виступив мистецтвознавець Андрій Єрофєєв, який зібрав роботи, не допущені до показу на експозиціях в Третьяковській галереї в 2006 році. У тому ж місяці професор Московської духовної академії Андрій Кураєв заявив про те, що, на його думку, виставка образливою для вірян і повинна стати підставою для того, щоб її організаторам надалі була заборонена будь-яка виставкова діяльність. Проти «Забороненого мистецтва» також виступили представники православної громадськості, в тому числі організацій «Народний собор» і Союз православних громадян. Тоді ж пролунали вимоги закрити центр імені Сахарова, оскільки в ньому постійно готуються антинародні і антидержавні провокації». Разом з тим критики відзначали, що майже половина робіт, які викликали обурення частини публіки, була створена ще в радянський час — ці витвори мистецтва критикували партійні влади за допомогою порівняння комуністичної ідеології з релігією.

    З вимогою притягнути до відповідальності організаторів виставки в тому ж 2007 році виступило православно-патріотичний рух «Народний собор». У травні 2007 року проти організаторів «Забороненого мистецтва» було заведено кримінальну справу. Проведена в ході слідства експертиза встановила, що виставка спрямована на дискредитацію традиційних культурних і духовних цінностей основного населення саме Російської Федерації». У травні 2008 року Самодурову було пред’явлено звинувачення в порушенні расової, національної і релігійної ворожнечі причому в обвинувальному висновку була згадана «невизначена група громадян, що сповідують православну релігію», які піддалися «руйнування сформованої в них картини світу». У тому ж місяці аналогічне звинувачення — «збудження ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності з використанням службового становища» — було пред’явлено і Єрофеєву.

    24 липня 2008 року кримінальну справу організаторів виставки «Заборонене мистецтво — 2006» було направлено до суду. Наступного дня директор Третьяковської галереї Валентин Родіонов звернувся з офіційним листом до міністра культури РФ Олександра Авдєєва, голові комітету Держдуми РФ з культури Григорію Ивлиеву, заступнику голови Ради при президенті РФ з культури і мистецтва Михайлу Пиотровскому і голові комісії Громадської палати РФ з культури Карену Шахназарову, в якому попросив провести повторну мистецтвознавчу експертизу виставки «Заборонене мистецтво – 2006», оскільки перша експертиза «проводилася фахівцем, не володіє відповідною кваліфікацією».

    Під час слідства Самодурів згадувався в пресі та в інших випадках. У травні 2007 року він став учасником ініціативної групи, що висунула Володимира Буковського, одного з найбільш відомих радянських дисидентів, в якості можливого кандидата в президенти РФ на виборах 2008 року (однак той не був зареєстрований Центральною виборчою комісією Росії і у виборах участі не брав). У червні 2008 року Самодурів був обраний одним із співголів Всеросійського громадянського конгресу (ВГК) (іншими співголовами стали лідер Об’єднаного громадянського фронту (ОГФ) Гарі Каспаров, співголова організації «Голос Беслана» Елла Кесаєва і відповідальний секретар Правозахисного ради Санкт-Петербурга Наталія Євдокимова).

    У серпні 2008 року Самодурів залишив свій пост в Музеї та центрі імені Андрія Сахарова, а також у Фонді Сахарова. У заяві, розміщеній на сайті музею, Самодурів підкреслював, що пішов за власним бажанням. В інтерв’ю Радіо «Свобода» він більш детально зупинився на тому, чому вирішив піти з музею: так, в числі причин звільнення Самодурів назвав розбіжності з засновниками, членами опікунської ради з приводу концепції розвитку музею та центру, а також відсутність достатнього фінансування.

    Виробництво по кримінальній справі було зупинено у зв’язку з хворобою Єрофєєва в кінці серпня 2008 року. У лютому 2009 року слухання по ньому були відновлені. З-за неправильно складеного обвинувального висновку захист Єрофєєва і Самодурова просила повернути справу в прокуратуру, наполягаючи на абсурдність звинувачень, оскільки «не можна судити людей за організацію виставки». Однак у квітні 2009 року Таганський суд Москви відмовився повернути справу організаторів виставки «Заборонене мистецтво-2006» в прокуратуру, також було відхилено клопотання про повторне проведення низки судових експертиз.

    Самодурів — кандидат геолого-мінералогічних наук.