Шараф Рашидов

Фотографія Шараф Рашидов (photo Sharof Rashidov)

Sharof Rashidov

  • День народження: 24.10.1917 року
  • Вік: 66 років
  • Місце народження: Джизак, Узбекистан
  • Дата смерті: 31.10.1983 року
  • Громадянство: Узбекистан

Біографія

Радянський партійний і державний діяч, узбецький письменник, Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), перший секретар ЦК Компартії Узбекистану Узбецької РСР, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Член КПРС з 1939 року.

Народився в місті Джизак за день до Жовтневої Революції в селянській родині.

Закінчив філологічний факультет Узбецького державного університету в Самарканді (1941), Всесоюзної Партійної Школи (ВПШ) при ЦК ВКП(б) (1948, заочно). З 1935 року по закінченні Джизацького педагогічного технікуму працював викладачем середньої школи. У 1937-41 роках відповідальний секретар, заступник відповідального редактора, редактор Самаркандської обласної газети «Ленін йўли» («Ленінський шлях»).

У 1941-42 роках в Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної Війни. Після поранення повернувся в Узбекистан. У 1943-44 роках редактор газети «Ленін йўли». У 1944-47 роках секретар Самаркандського обкому КП (б) Узбекистану. В 1947-49 роках відповідальний редактор республіканської газети «Қизил Ўзбекистон» («Червоний Узбекистан»).

Рашидов як політичний діяч

У 1949-50 роках голова правління Ради Письменників Узбекистану. У 1950-59 роках голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. З березня 1959 року перший секретар цк КП Узбекистану. Делегат XIX—XXIV з’їздів КПРС; з 1956 року кандидат у члени ЦК, з 1961 року-член ЦК КПРС; з 1961 кандидат у члени Президії ЦК, з квітня 1966 року кандидат в члени Політбюро ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР III—X скликань; член Президії Верховної Ради СРСР з 1970 року.

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977). Лауреат Ленінської премії. Нагороджений 6 орденами Леніна, 4 іншими орденами, а також медалями.

Рашидов як письменник

Перший збірник віршів Рашидова — «Мій гнів» — вийшов у 1945 році. У повісті «Переможці» (1951) показана боротьба народу за освоєння цілинних земель; ця ж тема розвивається в романі «Сильніші бурі» (1958). Роман «Могутня хвиля» (1964) присвячений героїзму радянських людей в тилу в роки Великої Вітчизняної війни. У романтичній повісті «Кашмірська пісня» (1956) відображена боротьба індійського народу за визволення. У 1950 році Рашидов опублікував збірку публіцистичних статей «Вирок історії», в 1967 році — книгу «Прапор дружби». Критичні статті Рашидова присвячені актуальним проблемам радянської літератури.

Бавовняна справа

У пізні радянські роки ім’я Рашидова для більшості радянських людей уособлювало корупцію і непотизм, нерозривно пов’язані з командно-адміністративним апаратом Радянського Союзу («Епоха застою»).

У роки влади Леоніда Брежнєва в Узбекистан надходили нескінченні накази про збільшення видобутку бавовни. У відповідь українська еліта доповідала все більш високі цифри по іригації полів і врожаям бавовни з допомогою «приписок» — звичайне для всього Союзу явище, коли цифри виробництва штучно завищувалися на місцях. Сьогодні передбачається, що так звані приписки в своєму піку становили від 500 тисяч до мільйона тонн бавовни-сирцю.[джерело не вказано 83 дні] Дана ситуація дозволила узбецькому керівництву отримувати величезні додаткові кошти з центру, які крім усього іншого також дозволяли надалі підкуповувати брежнєвську верхівку.[джерело не вказано 83 дні]

31 жовтня 1983 Рашидов помер. Його поховали в самому центрі Ташкента, недалеко від Палацу піонерів. Був розроблений проект будівництва меморіального комплексу, який міг би стати місцем паломництва трудящих.

Влітку 1984 в Ташкент прибула група працівників ЦК КПРС на чолі з секретарем ЦК КПРС Е. Лігачовим для проведення ХVI пленуму ЦК КП Узрср по обранню нового першого секретаря замість Ш. Рашидова. На пленумі всі промовці, які ще недавно клялися у вірності пам’яті Рашидова, викривали його як деспота, корупціонера, хабарника, яка завдала непоправної шкоди узбецькому народу. Його звинувачували у переслідуванні чесних людей, які насмілилися говорити йому правду, створення в республіці обстановки раболіпства і лизоблюдства, кумівства. За рішенням пленуму прах Рашидова ексгумували і перепоховали на чагатайська цвинтарі, де спочивають видатні діячі культури і науки, суспільно-політичні діячі республіки. 1-м секретарем ЦК КП Узрср був обраний І. Б. Усманходжаев.

В ході чищення майже вся правляча верхівка Узрср була засуджена (лише міністр Держпостачу зберіг свій пост).

Сьогодні Шараф Рашидов зайняв місце героя узбецького народу, який використовував свій дар сильного лідера і розумного дипломата для того, щоб, скориставшись слабкостями радянської системи, принести блага узбецькому народу.