Сергій Салазкін

Фотографія Сергій Салазкін (photo Sergey Salazkin)

Sergey Salazkin

  • Дата смерті: 04.08.1932 року
  • Рік смерті: 1932
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Салазкін Сергій Сергійович (26 лютого 1862, с. Дощате Меленковского у. Володимирській губернії, — 4 серпня 1932, Ленінград). Закінчив Рязан. гімназію (1880), фізико-математичний факультет Петербурзького університету і медичний факультет Університету св. Володимира (Київ) (1891).

    В 1884 р. за участь у народовольч. гуртках був ув’язнений у Петропавловську фортецю, потім висланий в Касимов під нагляд поліції. Захистив дисертацію на ступінь доктора медицини (1897), завідував кафедрою фізіологічної хімії в Жіночому медичному інституті в Петербурзі (1898 — 1911, з 1905 одночасно директор інституту), брав участь у Пироговських з’їздах. У 1911 за лояльне ставлення до студенч. руху був усунутий з посади директора і професора і до 1917 жив у провінції, працював у різних громадських організаціях.

    Після Лютневої революції близький до кадетів. Обраний перед. Рязан. губ. виконкому Ради КД. На московському Державному нараді (серпень 1917), де представляв Рязанське земство, очолив гр. «Демокр. блок» (есери, меншовики, ліві кадети). 15 серп. виступив від ряду земств із заявою про значення і ролі органів місцевого самоврядування, їх компетенції; підкреслив першорядне значення прод. проблеми: приєднався до декларації рев. демократії, оголошеної Н.С. Чхеїдзе. «Якщо врятуєте революцію — врятуєте Батьківщину, не врятуєте революцію — погубите і Батьківщину», — заявив Салазкін на нараді («Держ. нарада», с. 168). З 2-ї пол. серп. уповноважений Мін-ва землеробства по заготівлі хліба в Поволжі; тов. мін. продовольства. 8 вересня призначений хв. нар. просвіти: його заступники — в. І. Вернадський і графиня С. В. Паніна. У своїй діяльності продовжив роботу свого попередника С. Ф. Ольденбурга. Салазкін представив Брешемо. пр-ву проекти про заснування у складі Саратовського ун-ту історико-філологічного і фізико-математичного факультетів, про заснування в рос. ун-тах посад доцентів, про перетворення Демидівського юриди. ліцею в Ярославлі в ун-т, про відкриття в Тифлісі приватного Вантаж. ін-ту і Кавк. ун-ту,Туркестан, ун-ту в Ташкенті. Як міністр підтримував автономію не тільки вищих навч. закладів, але і середніх, безкоштовне навчання в початковій і середній школах, проте категорично виступав проти участі студентів у будь-якій формі у вирішенні долі вищої школи.

    У ніч на 26 жовтня заарештували в Зимовому палаці і відправлений у Петропавловську фортецю, але незабаром звільнений. Брав участь у діяльності «Національного центру», потім відійшов від політики. У 1918 — 1925 ректор Кримського університету (Сімферополь). З 1925 проф. Ленингр. мед. ін-та, директор (1927 — 1931) Ін-ту эксперим. медицини.