Пятрас Вилейшис

Фотографія Пятрас Вилейшис (photo Pyatras Vileyshis)

Pyatras Vileyshis

  • Громадянство: Литва

    Біографія

    Інженер, меценат, литовський громадський і політичний діяч; брат Антанаса, Анупраса і Йонаса Вилейшиса.

    Народився в селянській родині. C 1861 року навчався в Поневеже. Закінчив гімназію з золотою медаллю (1870) і поступив на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету, який закінчив кандидатом (1874). У 1880 році закінчив Петербурзький інститут шляхів сполучення і поступив на службу в Правління Московського округу шляхів сполучення. У 1883 році був відряджений до Бельгії для ознайомлення з новітньою технологією будівництва залізничних мостів.

    Після повернення працював фахівцем з кессонам, потім заснував приватну будівельну компанію. Заробив значні суми на будівництві залізних мостів. У 1890 році облаштувався у Вільні. Заснував механічні майстерні сільськогосподарських знарядь (1900), друкарню для видання литовських книг (1904), магазин литовських книг (діяв до 1913 року). В грудні 1904 року розпочав видання першої легальної литовської газети «Вільняус жиниос» («Віленські вести», „Vilniaus žinios“; виходила до березня 1909 року) і сам її редагував.

    Палац Вилейшиса

    Палац Вилейшиса

    У 1905-1906 роках побудував за проектом архітектора Серпня Клейна палац на Антоколе. Частина комплексу призначалася для публічних заходів та громадської діяльності. У 1907 році в палаці Вилейшиса була влаштована перша литовська художня виставка; після смерті Вилейшиса тут діяли Литовське наукове товариство і литовське товариство просвіти «Рітас» (нині комплекс будівель займає Інститут литовської літератури і фольклору, Antakalnio g. 6).[1]

    Після повернення в 1905 році в Литву Йонаса Басанавічюса разом з ним займався скликанням Великого Вільнюського сейму і організацією Литовського наукового товариства. У 1907 році був обраний в члени правління Литовського наукового товариства.

    Однак до того часу привезений з Росії капітал, витрачений на всякого роду національну роботу, вичерпалось. Збиткові майстерні, друкарні, книжковий магазин довелося продати (майстерні — акціонерному товариству Вілія, книжковий магазин — Йонас Шлапялису). У 1908 році разом з сім’єю виїхав у Росію. Керував будівництвом мостів, під час світової війни брав участь у товаристві допомоги постраждалим від військових дій, брав участь у діяльності, спрямованої на відновлення Литовської держави.

    У 1921 році повернувся в Литву і влаштувався в Каунасі. Служив начальником копус інженерів міністерства транспорту, був міністром транспорту в 1922-1923 роках.

    Помер 12 серпня 1926 року в Паланзі. Був похований на кошти держави в каунаської базиліці. 21 березня 1935 року прах був перевезений в Вільну та упокоен в сімейній могилі на цвинтарі Росса (Расу).

    Активно брав участь у литовському громадському русі, пропагував розвиток національного господарства, підтримував просвітницькі ініціативи. Користуючись своїм становищем і зв’язками з впливовими російськими чиновниками, домагався скасування заборони на литовську друк латинським алфавітом.

    Ще студентом організував у Петербурзі гурток литовських студентів, випускав рукописну газетку латинським алфавітом „Kalvis melagis“ (1875-1876), брав участь у благодійній діяльності литовських товариств в Петербурзі.

    Фінансово підтримував литовську періодичну пресу. Співпрацював у «Варпасе» і «Аушри», сам писав і перекладав книги на литовську мову, організовував їх видання та розповсюдження. Отримавши в 1876-1877 роках дозвіл Петербурзького цензурного комітету, легально видав латинським алфавітом чотири свої книги. Пізніше його твори видавали друкарні в Східній Пруссії і США. Користуючись своїм становищем, сприяв литовським книгоношам в преправке заборонених книг залізничним транспортом.

    На свої підприємства брав робочих литовців. У Вільні, налагодивши видання «Вільняус жиниос», готував у своїй друкарні наборщиков литовської друку. Матеріально підтримував організацію литовських художніх виставок, курсів литовської мови, шкіл.

    Співпрацював у литовської друку ще під час її заборони латинським шрифтом («Варпас», «Аушри»). Сам писав і перекладав книги на литовську мову, організовував їх видання та розповсюдження. На свої кошти видав близько ста литовських видання. Написав кілька оповідань, сценічних картин, віршів. Перекладав прозові твори Марка Твена, Брет Гарту, Генрика Сенкевича, Андерсена. Написав кілька підручників, написав чи переказав близько тридцяти популярних книжок на різні теми — з області ветеринарії, природничих наук, історії, культури, медицини, садівництва, сільського господарства. Використовував псевдоніми Petras Nėris, P. N., Giedris, Ramojus, V. Gintautas.

    У 1923 році факультет гуманітарних наук Литовського університету присвоїв йому ступінь почесного доктора литовської літератури. Литовське суспільство техніків та інженерів обрало Вилейшиса своїм почесним головою (1924). У 1926 році технічний факультет Литовського університету удостоїв Вилейшиса званням почесного доктора-інженера. За заслуги перед країною Сейм Литовської Республіки призначив йому державну пенсію (1925).