Пилип Орлик

Фотографія Пилип Орлик (photo Filipp Orlyk)

Filipp Orlyk

  • День народження: 11.10.1672 року
  • Вік: 69 років
  • Місце народження: с. Косута, Мінська область, Росія
  • Дата смерті: 24.05.1742 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Державний діяч України, найближчий соратник гетьмана Івана Мазепи, після смерті якого був проголошений в Бендерах гетьманом Правобережної України.

Родина

Предками Орлика були чеські дворяни. Його батько, Степан Орлик, католик, брав участь у польсько-турецькій війні й загинув у битві під Хотином 1673. Мати, Ірина, православна, була з роду дрібних шляхтичів Малаховських), власників невеликого маєтку в селі Косута. Дружина — Ганна, дочка полтавського полковника Герцика. Син — Григорій (Григор) — генерал-лейтенант французької армії. Усього в родині було семеро дітей.

Дитинство та освіта

В дитинстві був хрещений за православним обрядом. Отримав освіту в єзуїтському колегіумі у Вільні, закінчив Києво-Могилянську академію (1692 або 1694), де особливо цікавився богослов’ям і філософією. Володів багатьма європейськими мовами (польською, шведською, французькою, болгарською, сербською, італійською, німецькою, грецькою), а також латиною та давньогрецькою.

Гетьманський чиновник

Після закінчення академії був писарем (секретарем) Київської духовної консисторії. З 1698 перебував на гетьманській службі: писар, з 1702 — старший військовий канцелярист, керуючий справами гетьманській військовій канцелярії, 1706 — генеральний писар. Повністю підтримував політику гетьмана Мазепи, в тому числі і перехід на бік шведського короля Карла XII під час російсько-шведської війни (був присвячений в цей план ще в 1707 році, за рік до його реалізації). Виконував основні дипломатичні доручення Мазепи. Після поразки шведської армії під Полтавою в 1709 разом з Мазепою втік на турецьку територію, у Бендери.

Гетьман — союзник шведів

Після смерті Мазепи залишилася йому вірною козацька старшина обрала (5 квітня 1710) пилипа Орлика гетьманом Правобережної України. Під час цих виборів були проголошені складені ним «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорізького» (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis), отримали в українській історіографії назву «Конституція Пилипа Орлика». В даному документі визнав протекторат шведського короля Карла XII над Україною. Крім того, визначалося, що Україною мають керувати гетьман і Генеральна рада, в яку мають увійти генеральна старшина, полковники та по одному представникові від кожного полку з числа заслужених козаків. Найважливіші питання повинні були вирішуватися на старшинсько-козацької ради, яка повинна була збиратися тричі на рік. На думку українських істориків, цей документ, в разі його реалізації, міг закласти основи парламентаризму в Україні.

У 1711 прихильники Орлика з числа запорізьких козаків (під командуванням кошового отамана Костя Гордієнка) разом з татарськими військами здійснили військовий похід на Правобережну Україну, зайняли Білу Церкву і дійшли до Фастова. Однак потім татари відмовилися підтримувати запорожців, та українським військам довелося відступити в Бендери. У 1712 Орлик склав «Зведення прав України» та «Маніфест до європейських урядів».

Емігрант

В 1714 році, після припинення російсько-турецької війни, був змушений виїхати в Швецію. З 1720 жив в Австрії, потім у Чехії. У 1722 переїхав на турецьку територію, спочатку жив у Салоніках (1722-1734) під наглядом турецьких властей, потім в сучасних Молдови і Румунії — Бухаресті, Яссах та інших містах. Будучи в еміграції, продовжував вважати себе гетьманом і сподіватися на те, що з допомогою іноземного втручання вдасться домогтися виходу України з-під влади Росії. Намагався заручитися підтримкою Туреччини і Франції. Покладав великі надії на нову війну росії з Туреччиною, так що її завершення в 1740 стало для нього великим розчаруванням.

Письменник

Був автором багатьох поетичних творів, книг, публікацій, у тому числі таких, як «Алкід Російський» (панегерик В. Мазепі; 1695), «Гиппомен Сарматський» (панегерик ніжинському полковнику Івану Обидовскому; 1698), а також «Щоденник мандрівника» (Diariusz podrożny, 1720-1733; щоденники написані по-польськи і по-французьки і, крім двох последнихлет, факсимільно видані в серії Harward Library of Early Ukrainian Literature,).

Пам’ять про Орлика в сучасній Україні

На Україні заснована премія імені Пилипа Орлика. Державний банк України випустив монету з його зображенням. У Києві в 1993 його ім’ям названа вулиця (на якій знаходиться Верховний суд країни), а в 2006 був закладений пам’ятник. Орлик зображений на поштовій марці, випущеній у 1997 у серії, присвяченій українським гетьманам.

Орлик в російській історичній традиції

У російській історичній традиції Орлик виступає в якості негативного персонажа, зрадника. Крім того, існувала версія, що під час життя в Туреччині він прийняв мусульманство (висхідна до книзі французького історика та дипломата Жана Бенуа Шерера, який також писав, що Орлик одружився на туркені і мав від неї дітей).

У «Полтаві» А. С. Пушкіна Орлик веде допит вірного російському цареві Кочубея (свого попередника на посаді генерального писаря), домагаючись від нього зізнання, де знаходяться належні йому багатства. Кочубей називає його «жорстоким людиною» і відмовляється відповідати, після чого Орлик кличе ката.

Аеропорт Орлі в Парижі названий на честь сина Пилипа Орлика — Григорія(Григора), який зробив успішну військову кар’єру на французькій службі.